Весь тиждень я зносила додому продукти, щоб на вихідних відсвяткувати свій ювілей, 60 років. Святкувати ми вирішили в суботу, я заздалегідь попередила дітей, щоб вони нічого собі не планували. Але в зазначений час син не прийшов, я почала йому телефонувати, він не брав від мене слухавки. В неділю я не витримала і сама поїхала до сина в гості. Привезла усякої смакоти, яка залишилася з вчорашнього святкового столу. Двері мені відчинила заспана невістка. Вона з порогу запитала мене, навіщо я до них прийшла

 

До свого ювілею я так довго готувалася, все мріяла відзначити його в великому колі родини і друзів, але через останні події, що відбуваються в світі і у нас в країні, я вирішила святкувати в тісному родинному колі. 60 років – як на мене, це доволі значуща дата.

Я живу з донькою, Вірі 30 років і вона, на жаль, досі не вийшла заміж. У мене є ще одружений син, Віктору 40 років. Я сподівалася, що ми так і відсвяткуємо – я, Віра, Віктор, невістка Люба і внучка Марія.

Весь тиждень я зносила додому продукти, наготувала кілька салатів, голубці, холодець, оселедець, запекла м’ясо. Одним словом, накрила шикарний стіл. Святкувати ми вирішили в суботу, я заздалегідь попередила дітей, щоб вони нічого собі не планували. Але в зазначений час син не прийшов, я почала йому телефонувати, він не брав від мене слухавки.

Замість того, щоб святкувати і дякувати Богу за прожиті роки, я проплакала весь вечір. Донька ледве мене заспокоїла. Словами не передати, як гірко мені було збирати зі столу тарілки, повні їжі. Я ж для них старалася, а вони так зі мною поступили.

В неділю я не витримала і сама поїхала до сина в гості. Син одружений вже 15 років. Я виховувала дітей одна, так як чоловік, проживши зі мною 5 років, поїхав на заробітки і пропав. Більше я про нього нічого не чула.

Я залишилася одна з двома дітьми, добре, що у мене хоч була велика трикімнатна квартира, яку мені допомогли купити мої батьки. Так і жили. Коли син в 25 років сказав мені, що хоче одружуватися, я без проблем дозволила йому привести дружину до нас і віддала молодятам одну кімнату. В іншій кімнаті жила 15-річна донька.

Мені ж залишилася прохідна кімната, було важко, але я ніколи не нарікала, головне, щоб дітям було добре. Так ми прожили разом 7 років, в моїй квартирі і внучка народилася, вона практично виросла у мене на руках.

Але потім не стало моєї свекрухи. Всі ці роки вона не підтримувала з нами ніяких відносин, але видно під кінець її совість таки прокинулася. Оскільки її син, тобто батько моїх дітей, так і не знайшовся, вона залишила квартиру мені.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩