Новина про дитину Віталія не втішила, швидше навпаки. Він лише написав коротке повідомлення: «Вибач, я не готовий до цього». Віталій зібрав речі і поїхав у невідомому напрямку, змінивши номер мобільного телефону. Син для мене став найважливішим у житті. Минуло 7 років і чоловік вирішив до нас повернутися, просить вибачити і прийняти його. Але я не впевнена, чи буде це правильним кроком

 

До того, як я зрозуміла, що чекаю дитину, з Віталієм ми жили вже два роки. Він був дуже дивним – ні про офіційне узаконення наших стосунків, ні про дітей, він говорити не хотів. Але я любила цю людину і чекала, поки він сам дозріє до цього.

Але новина про дитину Віталія не втішила, швидше навпаки. А потім лікарі нас попередили, що син народиться хворим. Після того, як вони озвучили «татові» прогноз, він написав коротке повідомлення: «Вибач, я не готовий до цього». Віталій зібрав речі і поїхав у невідомому напрямку, змінивши номер мобільного телефону.

Я народила сина. Всупереч прогнозам лікарів, все склалося краще, ніж ми думали. Так, син народився хворим і потребував багато грошей на лікування, але тішило те, що йому можна допомогти. І я з усіх сил намагалася вигнути сина.

Мені допомагали друзі та родичі, почалася боротьба за нормальне життя дитини. Син пішов майже в 1,5 роки, заговорив після 3 років, розвиток просувалося повільно, але будь-яка перемога була для мене дуже важливою.

Я не намагалася знайти колишнього, з усім справлялася сама. Організувала з подругою невеликий бізнес, зараз не бідую, але і не шикую. Я спромоглася купити однокімнатну квартиру, маю автомобіль. Син виріс нормальним хлопчиком, який нічим не відрізняється від однолітків. З 5 років грає в шахи, бере участь в турнірах, займає призові місця, любить читати і малювати.

Про тата запитав всього лише раз – і я сказала правду, що він кинув нас, бо ми йому не потрібні. Велика частина дитинства моєї дитини – лікарні. Відносини з іншими чоловіками я і не думала починати з кимось – кому потрібні чужі проблеми? Найбільшим щастям і радістю для мене був мій син.

І ось недавно мені подзвонив генетичний батько, пояснивши свою втечу розгубленістю і страхом. Просить вибачення, благає прийняти його – мовляв, синові краще в повній сім’ї. Я вислухала аргументи і відмовила – на це у мене є маса причин.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩