Я добре подумала і зрозуміла, що з таким перебігом подій я просто залишуся на старість на вулиці і без нічого. То ж я наважилася їхати в Італію на заробітки. Зараз мені 48 років, я думаю, що років за 5-6 я зможу заробити собі на житло. У мене там двоюрідна сестра працює вже 10 років. Каже, що допоможе мені з роботою. Хоч час і нелегкий, але треба їхати, бо тут нічого доброго мене не чекає

 

Так склалося, що мене довго ніхто не брав заміж, хоч і були у мене короткі романи, але в ролі дружини ніхто з них чомусь мене не бачив . Можливо, це тому, що я ніколи не була красунею – звичайна сіра миша з кількома зайвими кілограмами. Але я з того типу жінок, які стають гарнішими ближче до старості, після 40 років.

А ще у мене буквально на руках був вітчим, який дуже хворів. Коли його не стало, приїхала моя молодша сестра, його рідна донька, ще й мене звинуватила, що я його не додивилася! Але тут ще заковика: ця квартира була її рідного батька і бабусі, вона вирішила дати мені кілька тисяч відступних, щоб я залишила її квартиру. Мовляв – я самотня, а їм з дітьми і чоловіком розширюватися треба.

Я не стала судитися, не моє це. Зняла квартиру, працювала, потім довелося змінити житло – господині знадобилося, так і орендоване житло подорожчало. Стала шукати кімнату, знайшла у чоловіка на 15 років старшого за мене, мені тоді було 43 роки, а йому 58. Він вдівець, дочка його живе далеко зі своєю сім’єю, вони навіть телефонують рідко.

Стали жити як чоловік з дружиною ось уже як 5 років. Звичайно ж, мені хотілося заміж, та й до сих пір така мрія залишилася, але мій чоловік сказав, що у нього немає таких планів – на згадку про дружину. Всі витрати ми ділили навпіл, бюджет у нас був спільний.

Квартира у Володимира була старенька, ремонт знадобився, причому капітальний, грошей на матеріали пішло багато, причому вкладалися ми обоє з зарплати, але зробили квартиру повністю, все робили своїми руками, він – бригадир, я – підсобниця.

Якось Володимир сильно занедужав. Рік я його доглядала, він лежачий був, бігала з роботи терміново додому, його лікувати! Поставила на ноги. У цей час дочка на два дні до нього приїжджала, і відтоді раз в рік тільки навідується. А до цього взагалі тільки дуже рідкісні дзвінки!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩