З чоловіком ми живемо в своєму маленькому будинку. У нас двоє синів. Молодший живе поруч, приїжджає до нас з родиною, допомагає. Старший давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там квартира, дружина, син. Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як годиться. Тільки ось з невісткою щось спільної мови не знайшли. А потім ми вирішили приїхати до дітей в столицю. Прибули до них в 5-ій годині вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміємо. Невістка каже: «Спати у нас тут ніде, ми на тиждень вам зняли готель». Ми мало не впали. Поїхали в той готель, переночували, а снідати там немає де, а кафе дорого. Одяглися і знову до дітей поїхали, а потім вирішили щось придумати

 

Напевно, я дуже відстала від життя – не тямлю нічого в сучасних звичаях. Образила невістку, довго не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз навіть не знаю – може вибачитися перед нею? Думки серед наших з чоловіком друзів і знайомих розділилися, ось і хочу на ваш розсуд розповісти свою історію: можливо, ми дійсно не праві? Але все ж якийсь внутрішній голос мені підказує, що права саме я.

З чоловіком ми живемо в своєму будинку, на околиці маленького міста. Наш будинок – це будинок наших родичів і друзів, образно кажучи. Є спеціальна гостьова кімната, а якщо приїжджає багато народу в наш будинок на чергове свято, ми можемо і свою спальню віддати, влітку з чоловіком постелити собі на веранді на розкладачках, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть. У всякому разі, ми там спали, коли молодші були, зараз нам з ним обом за 60 років, та й гостей тепер не так багато. Але якщо раптом приїдуть, ми з великою радістю і щирістю надамо всім затишний нічліг.

У нас двоє синів. Молодший живе поруч, приїжджає до нас з родиною, допомагає. Старший давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там двокімнатна квартира, дружина, син. Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як годиться. Тільки ось з невісткою щось спільної мови ми знайти не могли. Вона називала наш район селом, хоч це і не село, а околиця міста. Їй нічого не подобалося, ображалася на нашого сина, що вони не на море поїхали, а тут час свій так погано проводять. Їй не зрозуміти, що ми, взагалі батьки її чоловіка, і це візит до нас в першу чергу, як до батьків, а не просто відпустка.

І ось минулої осені ми вирішили приїхати до них в гості, ніколи ще не були. Зібралися, сіли в поїзд і приїхали, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень. Прибули до них в 5-ій годині вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміємо. Невістка каже: «Спати у нас тут ніде, ми на тиждень вам зняли готель. Не дуже дорогий, звичайно, але переночувати там є де». Ми такі здивовані були з чоловіком! Кажемо: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки на ніч!». І онук просив залишити нас у нього в кімнаті, але невістка була непохитною: вже зняли, вже оплачено і до побачення! Поспите, мовляв, приїдете.

Син сів з нами в таксі, довіз. Я бачу, що йому соромно за свою дружину, але ми з батьком тоді промовчали. Готель як в радянські часи: душ і туалет спільний на дві кімнати з сусідами, в кімнаті два ліжка з тумбочками і старим телевізором. Щось типу гуртожитку. Поспали, але снідати ніде, в кафе поряд – дорого. Взяли за свій рахунок таксі, поїхали назад до дітей. На нас часу нікому немає, все на роботі, ще добре, що у онука канікули, вдень з ним час проводили. До вечора посидимо сімейно за столом, і знову нас відправляють в готель спати. На четвертий день таких поневірянь, ми придумали з чоловіком причину, по якій нам треба їхати додому, взяли квиток і поїхали. Я всю зворотну дорогу проплакала – так було прикро за своїх дітей!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩