Я ДУЖЕ ХВИЛЮВАЛАСЯ ПЕРЕД ЗУСТРІЧЧЮ З МАЙБУТНЬОЮ СВЕКРУХОЮ. СВІТЛАНА ІВАНІВНА БУЛА ПРИЯЗНОЮ ДОТИ, ПОКИ ВОНА НЕ ДІЗНАЛАСЯ, КИМ Я ПРАЦЮЮ. ВОНА ДЕМОНСТРАТИВНО ВИЙШЛА НА КУХНЮ. ОЛЕКСАНДР ПІШОВ ЗА НЕЮ І Я ПОЧУЛА ЇХНЮ РОЗМОВУ. – САША, СИНКУ, – ГОЛОСНО ГОВОРИЛА ВОНА НА КУХНІ. – НАС ЛЮДИ НЕ ЗРОЗУМІЮТЬ, АДЖЕ МИ ПРИСТОЙНА РОДИНА. СЛЬОЗИ МИМОВОЛІ ПОЧАЛИ КОТИТИСЯ ПО МОЇХ ЩОКАХ. Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО В ЦЬОМУ ДОМІ МЕНЕ НІКОЛИ НЕ ПРИЙМУТЬ. ШВИДКО ЗІБРАВШИ СВОЇ РЕЧІ, Я ПІШЛА ДО ДВЕРЕЙ

 

Коли я зустріла Олександра, навіть не думала, що моє життя може так змінитися. Я народилася в звичайній сім’ї, мої батьки все життя пропрацювали на заводі, жили ми скромно, в однокімнатній квартирі. Я розуміла, що мені в цьому житті потрібно всього добиватися самій, тому після школи я вирішила не поступати в університет, хоча і дуже мріяла стати вчителькою, а йти працювати.

Спочатку я пробувала влаштуватися продавцем в магазин, але зарплата там була невеликою. Тому, пропрацювавши місяць і отримавши на додачу серйозну недостачу, я подалася в офіціантки. Зарплата нормальна, та плюс ще чайові, і працювати можна, якщо місце пристойне вибрати. З великими труднощами я влаштувалася в найкращий ресторан міста. Тепер я могла і себе забезпечувати, і батькам допомагати.

Працювала я багато, ніколи не дозволяла собі зайвого щодо клієнтів. Але одного разу за столиком я побачила чоловіка. Він здався мені особливим, щось незвичайне було у ньому. На роботі все і сталося, я закохалася, тільки подивилася в його очі і все, пропала, весь день думала про нього.

Але я реально дивилася на життя, хто я, і хто він, якщо ходить обідати в найдорожчий ресторан міста. Так і ходила зітхала без надії. Він ще кілька разів приходив в ресторан, і завжди він був не один, все, що я могла, це посміхнутися, приймаючи замовлення. Але в житті завжди є місце казці, одного разу після роботи, я побачила, що він стоїть біля нашого ресторану, тоді ми і познайомилися. Олександр чекав на мене.

У спілкуванні він виявився простим хлопцем, без всякого снобізму, в ресторан він приходив з начальником, на ділові переговори, так як був його заступником. Ми почали зустрічатися, і незабаром, з найсерйознішими намірами він привів мене додому, знайомитися з мамою. Я дуже хвилювалася перед зустріччю з майбутньою свекрухою, адже Олександр попередив мене: – Мама у мене трохи сувора, але ти їй сподобаєшся …

Світлана Іванівна і справді була дуже суворою жінкою. Я їй сподобалася рівно до того моменту поки, вона не дізналася, ким я працюю. Світлана Іванівна демонстративно вийшла на кухню. Олександр пішов за нею і я почула їхню розмову.

– Саша, синку, – голосно говорила вона на кухні, сподіваючись, що я почую і сама все зрозумію. – Ти привів додому офіціантку, нас люди не зрозуміють, адже ми пристойна родина.

Сльози мимоволі почали котитися по моїх щоках. Я зрозуміла, що в цьому домі мене ніколи не приймуть. Швидко зібравши свої речі, я підійшла до дверей, сказавши на прощання:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩