МАМА ВЖЕ УЯВЛЯЛА СОБІ ДОНЬКУ У ВЕСІЛЬНОМУ ВБРАННІ, АЛЕ АРТУР ЧОМУСЬ НЕ СПІШИВ РОБИТИ ЛІЛІ ПРОПОЗИЦІЮ. ДІВЧИНА ТАКИ ВИЙШЛА ЗАМІЖ, АЛЕ НЕ ЗА ЗАМОЖНОГО АРТУРА, А ЗА СКРОМНОГО ІВАНА

 

Про принца мріють всі дівчата, Ліля ж зустріла свого чотири роки тому, коли їй ледве виповнилося вісімнадцять. Принца звали Артуром, він був розлучений і займався бізнесом. Сідаючи у його розкішне авто, дівчина відчувала себе королевою. Лілина мама, жінка пристойна, дивилася на цю «дружбу» із завмиранням серця, колишучи в душі солодку надію, що майбутнє дочки застраховане від принизливої вбогості й гіркої самотності. І, очікуючи після роботи маршрутку, задивлялася на вітрину весільного салону, прикидаючи, у якім убранні Лілечці буде краще.

Та про весілля ніхто й мови не починав. Артур телефонував щодня, а зустрічалися вони наприкінці тижня, на два дні осідаючи в номері. І щоразу, коли дочка поверталася додому, мати із серцем, що мало не вистрибувало, заглядала їй в очі, сподіваючись прочитати там заповітну новину: «Мені зробили пропозицію!». Але минали місяці, складалися в роки, а стосунки Лілі й Артура немов заморозилися на одній відмітці. Вони зустрічалися за графіком, щоб у понеділок розбігтися по різних життях, улітку виїжджали на море, а Новий рік святкували в ресторані.

Артур дарував дорогі подарунки, але без романтичних моментів. Як і щасливий блиск Лілиних очей, де оселилася неюнацька втома. Тепер вона знала про принца все. І те, що за щедрістю ховається хворе самолюбство, за великою кількістю псевдодрузів – захолола самотність, а напад ніжності обов’язково зміниться люттю ревнощів. «Чому він не кличе тебе заміж?» – обурювалася мама. Але дівчина і сама була до кінця невпевнена, чи хоче вона заміж за свого принца.

З часом навіть подружки, які їй колись дуже заздрили, почали дивитися на неї зі співчуттям. У їхньому житті все змінилося: хтось встиг вийти заміж, хтось був на підході. Тільки Ліля пливла в нікуди у болотяних водах розмірених і нудних стосунків. Ні, Артур говорив іноді про майбутнє – мріяв, що купить квартирку, і Ліля в ній буде господинею, але поки в нього лише труднощі: то бухгалтер прокрався, то партнери підвели.

Вона усвідомлювала, що від цих стосунків треба тікати подалі. Але варто було лише Артуру зателефонувати, і Ліля знову застрягала в павутині порожніх розмов.

Знайомство з Іваном відбулося випадково. Іван – високий красень, банківський службовець, з яким вона познайомилася в спортивному клубі. Але не краса й тим паче не статус банківського клерка зачепили Лілю за живе: з нею й раніше знайомилися різномасті «хазяї життя». Але з Іваном усе вийшло по-іншому. Він наздогнав її у вестибюлі спортклубу й зніяковіло запитав:

– Ви не знаєте, що робити, якщо в кішки пропав апетит?

– Я що, схожа на ветеринара? – здивувалася Ліля.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩