МОЯ СУСІДКА ТАМАРА ПЕТРІВНА, ЗАВЖДИ БУЛА ВЕСЕЛОЮ Й ЖИТТЄРАДІСНОЮ ЖІНКОЮ. АЛЕ ЩОСЬ В НІЙ БУЛО ТАКЕ, ЩО МЕНЕ НАСТОРОЖУВАЛО, Я НАВІТЬ НЕ МОЖУ ЦЕ ПЕРЕДАТИ СЛОВАМИ. ТА ЯКОСЬ Я ПОБАЧИЛА ЇЇ У СЕБЕ В КІМНАТІ ВНОЧІ

 

Моя сусідка Тамара Петрівна, завжди була веселою й життєрадісною жінкою. Вона прагнула досягати своїх цілей, але при цьому залишалася доброю і милосердною. Але щось в ній було таке, що наче як лякало, я навіть не можу це передати словами. А в минулому році вона захворіла і її не стало.

Після всіх церемоній, ввечері як зазвичай я лягла на своє ліжко, почитала перед сном якусь нісенітницю, вимкнула світло, і збиралась заснути. Я лежала і розмірковував про те, яке мінливе життя. Та ж Тамара Петрівна – ще зовсім недавно ходила по двору з радісною посмішкою на обличчі, а тепер ось – її нема.

Раптом, боковим зором я помітила якийсь дивний рух збоку. Дивно – нікого там бути не могло. В квартирі я проживаю одна, домашніх тварин ніколи не тримала. Але рух був. З острахом я повернула голову наліво, я зрозуміла, що повільно відчиняються двері і через кілька секунд на порозі моєї кімнати стояла Тамара Петрівна. Так, та сама! В мене перехопило подих, я не могла навіть поворухнутись і якось інстинктивно намагалась відвести погляд від неї, але мимоволі продовжувала дивитись. Думки плутались в голові, а я продовжувала нерухомо лежати.

Я майже фізично відчувала її погляд на собі. Не знаю, скільки минуло часу, але незабаром покрилася холодним потом, я починала втомлюватися від напруги. Раптом, вона почала рухатись в мою сторону, я з усієї сили заплющила очі, мені здавалося, що вже пройшла ціла вічність, час наче зупинився.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩