– ВИ, МАМО, ПО КУРОРТАХ РОЗ’ЇЖДЖАЄТЕ, А ГОРОД БУР’ЯНАМИ ЗАРІС, НАС СКОРО ЛЮДИ ЗАСМІЮТЬ, – В’ЇДЛИВО СКАЗАЛА НЕВІСТКА. ТЕТЯНА АНДРІЇВНА ПОДИВИЛАСЯ У ВІКНО, А СОЛОМІЯ ПРОДОВЖУВАЛА: –ЯКЩО ІЩЕ КОЛИСЬ НАДУМАЄТЕ ЇХАТИ НА КУРОРТ, ТО ЗНАЙТЕ: УВЕСЬ ГОРОД БУДЕ НЕОБСАПАНИЙ. ТА Й ЧИ ВЗАГАЛІ ВАМ ПОТРІБНО ЇЗДИТИ В ТАКОМУ ВІЦІ, НЕ МОЛОДІ Ж УЖЕ. А НАДВЕЧІР СЕЛО ОБЛЕТІЛА НОВИНА – НЕ СТАЛО ТЕТЯНИ АНДРІЇВНИ

 

Тетяна Андріївна рано залишилася вдовою, всю себе присвятила вихованню сина Михайлика. Жила з сином у мальовничому куточку на Буковині. Бігли роки, хлопець виріс, відслужив армію. Довго попарубкував і в тридцять із гаком нарешті сказав матері: «Мамо, скоро приведу в дім невістку». Жінка щиро зраділа, що її Михайлик знайшов свою долю.

Привітно зустріла Тетяна Андріївна синову дружину Соломію. Та згодом помітила: якось холодно реагує невістка на її прихильність. Спочатку гадала, що скучає за рідною домівкою. Але причина, виявилось, інша — молода жінка просто була нетовариською. Ніколи свекруха не лаялася із Соломією, але між ними не відбулося жодної щирої розмови. Та бабуся раділа, що молодята знаходили спільну мову. Ще більшою втіхою для неї була поява двох онуків. Поки були маленькі, всю роботу по господарству взяла на себе. Невістка займалася лише дітьми. Збігали роки, підростали внуки. Джерело

Свекруха звикла до відлюдькуватого характеру Соломії і не звертала на це уваги. Та інколи не вистачало старенькій щирого людського спілкування. А тут ще й здоров’я підупало — стали ноги боліти. Завітала якось до Соломії її кума Оксана, яка працює головним спеціалістом райсоцзахисту населення. Поки господиня накривала до столу, гостя розговорилася з Тетяною Андріївною. Дізнавшись про її хворі ноги, запропонувала путівку до спеціалізованого санаторію. Бабуся довго вагалася, бо зроду ніде, крім рідного села і райцентру, не бувала. Але біль дошкуляв дедалі більше, і вона зважилася поїхати на лікування.

У санаторії поправляли здоров’я люди різних професій. Їй було досить цікаво спілкуватися з цими відпочивальниками. Вислухала чимало щирих розповідей, дізналася стільки, що за все життя про таке не чула. Вона навіть ожила, бо раніше, крім тяжкої селянської роботи, більше нічого не бачила. Зовсім іншою людиною поверталася додому.

Поріг рідної хати переступила щаслива, з гарним настроєм. Із невеликої валізки витягла такі-сякі гостинчики внукам. Не забула і про сина та невістку — вручила їм по сувеніру: різьблення по дереву із зображенням санаторію і місцевих краєвидів. І одразу почала ділитися враженнями, які так і вихлюпували із душі. Син уважно слухав, усміхаючись у вуса. Невістка сиділа мовчазна, а коли свекруха закінчила розмову, уїдливо мовила: «Ви по курортах роз’їжджаєте, а он половина городу бур’янами заросла, скоро люди засміють». Старенька подивилася у вікно і сплеснула руками. А Соломія продовжувала: «Якщо іще колись надумаєте їхати на курорт, то знайте: увесь город буде необсапаний. Та й чи взагалі вам потрібно їздити в такому віці, не молоді ж уже. У вас тільки ноги трохи заболіли, зате серце таке міцне, що переживете й нас».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩