КОЛИ ІРИНА ВПЕРШЕ ПОБАЧИЛА АНАТОЛІЯ, ПОДУМАЛА, ЩО САМЕ ТАКОГО ЧОЛОВІКА ВОНА ХОТІЛА Б МАТИ. З УСІХ ЖІНОК НА РОБОТІ, АНАТОЛІЙ ВИБРАВ САМЕ ЇЇ. ПОТІМ ЖІНКА НЕ РАЗ СЕБЕ ЗАПИТУВАЛА, ЧИ ТАКОГО ЩАСТЯ ВОНА САМА СОБІ БАЖАЛА? СКІЛЬКИ РАЗІВ ВОНА СОБІ ОБІЦЯЛА, ЩО НЕ ВІЗЬМЕ БІЛЬШЕ СЛУХАВКИ ВІД НЬОГО. ІРИНА ДОБРЕ РОЗУМІЄ, ЩО ТАКИЙ ЧОЛОВІК ЗАМІЖ НЕ ПОКЛИЧЕ, А РОКИ ЙДУТЬ. САМЕ ЧЕРЕЗ ТАКИХ, ЯК АНАТОЛІЙ, ДІВЧАТА ЗАЛИШАЮТЬСЯ СТАРІТИСЯ НА САМОТІ, В ТОЙ ЧАС, ЯК У ІНШИХ ДАВНО ПІДРОСТАЮТЬ ДІТИ

 

Ірина, будучи молодою, красивою жінкою, практично все своє життя віддала роботі і чеканню на того, хто не вартий цього. Часом так буває, що жінка зустрічає “не того” чоловіка, і все своє життя пускає під укіс. Все стало одноманітним, відколи в житті Ірини з’явився Анатолій. Тепер сценарій такий – він живе, як хоче, а вона його вдома чемно чекає, наче заворожена.

Ось і сьогодні свій вихідний вона проведе біля телефону, чекаючи, що він подзвонить. А коли цього не станеться, потім вигадає сама собі тисячі причин, чому він не зміг це зробити. Отакі жінки… засліплені, коли закохані. За матеріалами

Ірина давно вже не провінціалка. Вона молода і успішна жінка, яка користується повагою колег, має чимало друзів. Усе її життя схоже на відлагоджений механізм — шість днів, які починаються однаково: кава з канапкою, біг до маршрутки, двадцять хвилин тисняви — і кабінет з комп’ютером та десятьма співробітниками. Тоді — цифри, дзвінки, наради у шефа, жіночі плітки за кавою, жарти колег. Короткий обід — і назад, в офісне крісло. Вечірня поїздка тролейбусом — і вона вдома.

Це “вдома” — тимчасове житло, яке вона винаймає у прогресивної тітоньки, котра просить звертатись до неї на “ти” і називати просто Вірою. Ввечері Віра обов’язково влаштовує допит і без того замученій Ірині, як пройшов день, чому не купила хліба дорогою, коли заплатить за цей місяць… І тільки неділю вона може присвятити собі. День, який вона заслужила, Ірина зазвичай проводить на самоті, якщо така взагалі можлива у великому місті.

***

Але одного дня звичний хід життя змінився. Коли Ірина вперше побачила Анатолія, подумала, що саме такого чоловіка вона хотіла б мати. Під час засідання “круглого столу”, куди її разом з іншими колегами запросили як кращих фахівців своєї галузі, він випромінював впевненість та бездоганність. Саме такі речі, яких не вистачало їй самій, приваблювали Ірину в інших. Його дорогий костюм і сяюча посмішка сподобались не лише їй. Вже наступного дня вся жіноча половина колективу обговорювала показного начальника фінансового відділу сусіднього управління. Ірина не докидала вражень до цих розмов, вона лише слухала і мріяла, що, може, колись буде ще якась нарада, і вона знову побачить його.

А дочекалась більшого. Анатолій почав частенько заходити до них своєю широкою впевненою ходою, щоб передати папери — між відділами розпочалась тісна співпраця. Коли він звернув увагу на непримітну, як себе оцінювала Ірина, дівчину, вона була майже в шоці. Несподівано і дуже швидко у них зав’язалися стосунки.

Близькі, потім дуже близькі… Від цього паморочилась голова, Ірина літала на крилах довгоочікуваного жіночого щастя — бути поряд, бути потрібною. Вона часто залишалась у холостяцькій квартирі Анатолія, щоб приготувати, випрати, довести свою жіночу потрібність у кожному куточку простору і серця. Анатолій виглядав цілком задоволеним. Тому як громом серед ясного неба пролунали його слова.

— Знаєш, я щось дуже звик до тебе. Мені треба побути деякий час одному.

— Як це? Що це означає? — вражено питала Ірина його і себе.

— Це означає, — несподівано жорстко сказав він, — що я прошу тебе не дзвонити і не приходити більше. Поки що.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩