МИ ЗАБРАЛИ МАМУ З СЕЛА І ПЕРЕВЕЗЛИ В СУСІДНІЙ БУДИНОК, КВАРТИРУ ЗНЯЛИ, ЩОБ МЕНІ БУЛО ЗРУЧНІШЕ. БО В СЕЛО ДО НЕЇ КОЖЕН ДЕНЬ Я Б НЕ НАЇЗДИЛАСЯ. ДО СЕБЕ Я ЇЇ ТЕЖ ЗАБРАТИ НЕ МОЖУ, БО МИ ЖИВЕМО В НЕВЕЛИКІЙ ДВОКІМНАТНІЙ КВАРТИРІ. З РОБОТИ БІЖУ ДО МАМИ, ДОГЛЯДАЛЬНИЦЮ ВІДПУСКАЮ, ГОТУЮ, ГОДУЮ, МИЮ. НОЧУВАТИ ЙДУ ДО СЕБЕ, О ШОСТІЙ РАНКУ – ЗНОВУ ДО МАМИ, ПЕРЕВІРИТИ, ЯК ВОНА. ЗАРАЗ ВСЕ НА МЕНІ, Я НІЧОГО НЕ ВСТИГАЮ, А БРАТ САМОУСУНУВСЯ ВІД УСЬОГО. РАЗ НА ТИЖДЕНЬ ТЕЛЕФОНУЄ І ЗАПИТУЄ – НУ, ЯК ТАМ МАМА

 

У моєї мами двоє дітей – я і старший брат. Але виходить так, що доглядати за мамою маю лише я. Мені зараз сорок років, саме в такому віці колись народила мене моя мама, коли брат, практично, школу закінчував. Іван – поважна людина, в якого є і діти, і внуки.

Зараз все на мені, я нічого не встигаю, а брат самоусунувся від усього. Раз на тиждень телефонує і запитує – ну, як там мама? А він у мами завжди був улюбленим сином!

Щоб мені було трохи легше, ми забрали маму з села і перевезли в сусідній будинок, практично, квартиру зняли, щоб мені було зручніше. Бо в село до неї кожен день я б не наїздилася, це нереально. А до себе я її теж забрати не можу, бо ми живемо в невеликій двокімнатній квартирі.

Але навіть і в сусідньому будинку – теж важко. З роботи біжу до мами, доглядальницю відпускаю, готую, годую, мию. Випрати знову ж треба, прибрати трохи. Ночувати йду до себе, о шостій ранку – знову до мами, перевірити, як вона. О восьмій годині доглядальниця приходить, а я їду на роботу. Останнім часом мамі  було геть зле, зараз вже трохи краще. Вона хоч ходити почала трохи по квартирі.

Залишити маму без опіки я не можу, але в таких умовах без догляду залишилася моя сім’я – діти ростуть як трава, добре, що вже хоч школярі. Але все одно, старший в дев’ятому класі, йому екзамени здавати, контролювати треба, а у мене зовсім на дітей ресурсу немає, і на чоловіка теж, на жаль.

І діти і чоловік отримують лише залишки моєї уваги та турботи. Щось там собі готують, кудись ходять, якось живуть. Ні, вони, звичайно, без претензій, все розуміють, такі обставини. Але у мене все одно болить за рідних душа.

Щодня стою біля плити, готую великими порціями, щоб на всіх вистачило. В квартирі повний безлад, вже давно потрібне генеральне прибирання. А що з моїх хлопців візьмеш?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩