– ПРОБАЧ МЕНЕ, НАСТЕ, ТИ ДОБРОЮ БУЛА ДРУЖИНОЮ. АЛЕ ЗМОГЛО МОЄ СЕРЦЕ ЗАБУТИ ОЛЕНИ, Я МУШУ БУТИ З НЕЮ. ПРОЩАВАЙ. МИХАЙЛО З ОЛЕНОЮ ПРОЖИЛИ РАЗОМ МЕНШЕ ПІВ РОКУ. ПЕРУЧИ НА РІЧЦІ ОДЯГ СВОЄМУ НОВОМУ ЧОЛОВІКУ, ОЛЕНА ТЯЖКО ЗАСТУДИЛАСЬ. ДОВГО БІЛЯ НЕЇ ХОДИВ МИХАЙЛО, АЛЕ ВІД НЕЗВОРОТНОГО ТАК І НЕ ВБЕРІГ. ЩО ТЕПЕР БУЛО РОБИТИ МИХАЙЛУ – ЖИТИ САМОТНЬО В ЧУЖІЙ ХАТІ ЧИ ЗНОВУ ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЖІНКИ, З ЯКОЮ ПРОЖИВ МАЙЖЕ ТРИДЦЯТЬ РОКІВ

 

Батьки потихеньку готувалися до весілля, адже Михайло і Олена зустрічалися вже п’ять років. Все село милувалося цією парою. Але одного зимового вечора Михайло і Олена посварились через якусь дрібницю і через свою гординю не спішили перепрошувати один одного. Михайло думав: не витримає Олена довгої розлуки, якщо любить, то прийде. Те саме про хлопця гадала і Олена. Чекали один на одного, сумували один за одним, але впертість і гордість заважали зробити назустріч крок до єднання, хоча й самі потім не раз і не два шкодували.

Час ішов. Михайло і Олена розуміли, що не судилося їм бути разом. І першою не витримала затяжної паузи в коханні саме дівчина. Їй хотілося палких почуттів, відчувати себе коханою, знати, що ти комусь потрібен і не байдужий, адже ще молода і не встигла забути, що таке любов.

Тому звістка, що Олена виходить заміж за іншого, зі швидкістю світла облетіла все село. Повсюди тільки й говорили про одруження дівчини. Ім’я Олени було на устах і в малого, і в старого. «Раз так, – говорили люди, – то хай так і буде. Може з Олексієм у неї краще складеться доля, ніж склалася б з Михайлом. Як би там не було, але хай Бог посилає їм добро і щастя». Джерело.

Новина про наміри Олени важким каменем лягла на груди Михайлу. Довго не міг повірити в те, що сталося. Бо й досі був не байдужий до колишньої дівчини. Не міг він змиритися з таким випробуванням долі і подався з села на заробітки, щоб не бачити весілля Олени, не бачити її у білій весільній сукні, не чути її клятви у вірності майбутньому чоловіку. Думки хлопця бажали щастя у шлюбі, а серце питало: чому так сталося, чому вона виходить за іншого? Він не буде кохати тебе так, як я кохав. Йому не буде такою милою твоя посмішка, як мені. Йому не будуть такі дорогі твої слова, як були мені. Він не дасть тобі того тепла і щастя, яке міг би я дати. Та все одно, хай доля стелить для вас рівну дорогу.

Михайло вперше відчув себе самотнім на цьому світі. Сльози котились самі за втраченим коханням, і зупинити їх було неможливо. Що ж поробиш? Така доля, і від неї не заховаєшся. Єдине, що залишалося для парубка, це викинути її з голови і зайнятися розбудовою свого власного життя. Адже Олена вже ніколи не буде його.

Не встигли люди наговоритися про заміжжя Олени, як тут Михайло повернувсь із заробітків з якоюсь дівчиною. Тільки-но переступив із нею поріг своєї хати, а вже сусіди і дату його весілля встигли оголосити. «Оце, – говорять, – після Водохреща уже погуляємо». Та не знайшов під собою твердої опори їхній прогноз. Бо Михайло приїхав уже одруженим. Його дружину звали Настею, а родом була із Сумщини. Красивою була дівка, весела, роботяща. Чи то по любові одружився Михайло, чи то із-за помсти своєму колишньому коханню, ніхто того не знає і не відає.

***

Ця історія мала цікаве продовження. Пройшов час, Михайло з Настею вже й дітей одружили. І до старості можна було рукою подати. Але не Михайлу. Помолодів неначе в останній час. На лиці змінився. Став енергійнішим, у кожному сказаному слові намагався знайти якийсь жарт. Навіть сусіди запримітили таку незвичайну поведінку Михайла. «Що це з твоїм чоловіком, Насте? Еліксир молодості п’є, чи що?» – жартома питали в жінки. А вона лише знизувала плечима і мовчки йшла собі. Їй було не до жартів. Вона знала, чому так змінилось життя чоловіка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩