Мені 62 роки, я сім років тому стала вдовою. Я дуже важко перенесла втрату чоловіка, ми фактично все життя прожили разом, виховали трьох дітей, які зараз усі дорослі і мають свої сім’ї. Я думала, що у своєму віці залишусь одна, я навіть не розраховувала, що зустріну людину, з якою б хотіла дожити віку. Я дуже сумувала за своїм чоловіком і склалося враження, що ніхто ніколи не зможе мені його замінити

 

Мені 62 роки, я сім років тому стала вдовою. Я дуже важко перенесла втрату чоловіка, ми фактично все життя прожили разом, виховали трьох дітей, які зараз усі дорослі і мають свої сім’ї.

Я думала, що у своєму віці залишусь одна, я навіть не розраховувала, що зустріну людину, з якою б хотіла дожити віку. Я дуже сумувала за своїм чоловіком і склалося враження, що ніхто ніколи не зможе мені його замінити.

З часом я навчилась жити на самоті. Це було непросто, але до всього звикаєш. Окрім того, що я піклувалася про дітей молодшої дочки, коли вони хворіли, і часто брала до себе на вихідні й інших онуків, я поступово навчилася доглядати за собою. І я зрозуміла, як це чудово. Все своє життя я знала лише обов’язки роботи та сім’я, і раптом у мене був час на інші речі.

Якось випадково мені в руки попалася рекламка, де запрошували людей в спортивний заклад. Я ніколи таким не займалася і того дня тій дівчині так і сказала, що це не для мого віку, та дівчина лише усміхнулася, і сказала, що пробне заняття з тренером буде безкоштовне, щоб я обов’язково передзвонила і записалася.

Дома я весь час думала над цією пропозицією, і щось мене смикнуло зателефонувати туди. На наступний же день я в спортивному одязі попрямувала до будинку навпроти.

Коли я зайшла, то дуже здивувалася. Як в роздягалці, так і за тренажерами займались такі ж “молоді” хлопці та дівчата, як і я. Глянувши на них, я відчула себе ще о-го-го якою молодою та тендітною. До мене підійшов ввічливий тренер і ми пішла займатися.

З того дня я й почала туди ходити. В залі я ніби скидала з себе років двадцять. Я знайомилась з новими людьми, а одного разу там я зустріла і Івана…

Спочатку я відчувала до нього лише симпатію. По його очах я розуміла, що я також йому не байдужа. Ми почали більше проводити час разом, і раптом я виявила, що з нетерпінням чекаю з ним зустрічі.

З Іваном ми зустрічались не лише у тренажерному залі. Ми часто ходили разом гуляти по парку, пили гарячий чай, і просто насолоджувались життям.

Іван старший від мене на п’ять років, а його дружина пішла з життя три роки тому. Він живе один, у них немає дітей, хоча вони і сумували за ними. Нібито у його дружини була проблема, яка заважала їй мати дитину. Він колишній воєнний. Добре забезпечений чоловік.

Через деякий час я розповіла усім своїм дітям про свого Івана, бо вважаю, що це досить важлива річ, і вони повинні це знати. Окрім того, ми з Іваном вже подумували над тим, щоб жити разом. Тому я хотіла познайомити його з усією своєю родиною. Ми обоє з нетерпінням чекали цієї зустрічі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩