Якось Катерині подзвонила кума, запросила в гості, але Катя сказала, що не може прийти, чоловік не дозволяє. А наступного дня вона стала просити у Дмитра: – Я до мами на тиждень поїду, скучила дуже і за нею, і за сестрою. – Поїдеш, – пробурмотів чоловік, – можеш назад додому взагалі не повертатися. Катерині вже 40 років, 20 років вона живе у шлюбі, тому взяла одну сумку і поїхала до мами

 

Одного вечора Катерині подзвонила її кума, запросила прийти до неї в гості, давно не бачилися. А потім з подругами в кіно сходити після вечері.

– Ні, кумонько, дякую щиро, звичайно, за турботу та за запрошення, але я з вами в кіно не піду цього разу, не можу, – сумно відповіла Катерина своїй кумі, – не пустить мене мій Дмитро, потім таке почнеться, краще вже й навіть розмову мені з ним про це не починати.

Все б нічого, якби це говорила молода дівчина, але Катерині вже 40 років. І не дозволяє їй піти кудись не сувора мама, а власний законний чоловік Дмитро, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років.

– Ні до мами в село, чомусь, не маю я права поїхати, – сумно розповідає дружина, а в очах виблискують сльози, – ні на посиденьки з дівчатками залишитися. Думала, що як діти виростуть наші, стане простіше і легше мені хоч трохи, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли, або не могли собі дозволити, адже я постійно вдома з дітьми сиділа. А ні, у мене є і енергія, і інтерес до життя, а нічого не можу. Зараз у свої 40 років я кроку не можу ступити, без того, щоб не випрошувати щось у свого власного чоловіка. Але ж я давно доросла людина.

Катерина та Дмитро одружилися ледь жінці виповнилося 20 років, Дмитро старший за свою дружину на цілих 6 років. Через рік після весілля на світ з’явилися двійнята: син та дочка. Скільки клопоту було в молодої сім’ї, скільки сил, ночей недоспаних. Весь свій час Катерина віддавала своїм діткам. Тепер діти вже виросли, вони студенти, самостійні у побуті. Здавалося б живи і радій, і час молодості можна надолужити.

– З ними в дитинстві мені було так важко самій, – згадує Катерина, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна. Дмитро працював, моя мама далеко від нас живе, а моя свекруха чомусь вперто вважала, що онуків досить бачити лише на великі свята. Я не в образі на неї за це, адже розумію, наші діти – наші і турботи, за нас ніхто нічого робити не має, адже наші батьки нас теж самі ростили і виховували і якось з усім справлялися.

Спочатку Катерина була наче замкнена вдома, всі її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий садочок і, нарешті, школа. Мама відвідувала дочку сама, приїжджала і намагалася навести лад в будинку, наготувати на дні вперед, привозила консервації, з подругами та родичами було зустрічатися жінці вже зовсім ніколи.

– Ну чому б Дмитрові тобі не допомагати хоча б у вихідні? – запитувала мама по телефону, молоді, а сидите, як два пенсіонери вдома. Зібрали дітей і в кіно сходіть, прогуляйтеся десь разом!

– Я і так за весь тиждень важкої роботи з ніг валюся, – відмовлявся Дмитро, – дай хоча б вихідні провести мені спокійно, – а це означає забери дітей подалі на два дні.

– Так, звичайно, – погоджується Катерина, – Дмитрові довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й кредит був. Але кредит давно виплачений, діти вже наші давно виросли. Мені зараз вже набагато легше, ніж було раніше. А чоловік не хоче нікуди і ніколи. Хоча ні, брешу, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з друзями. Навіть у вихідні, навіть, коли діти зовсім ще маленькими були.

– Ти розумієш, що я маю право на те, щоб провести свій власний вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на часті докори своєї дружини, що з нею і дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче. Складалося таке враження, що чоловік зовсім про дружину не думав, як там вона одна справляється з дітьми цілодобово без вихідних. Після роботи він сам лише хотів відпочити.

Але зараз і Дмитро давно закинув свої походи: хтось з друзів та родичів одружився і проводить час з сім’єю, та й чоловік Катерини з роками став лише осідати вдома. На дивані.

– І якби ж то сам не ходить нікуди, – ображається на Дмитра Катя, – але і я зберуся – ображається на мене, тиждень може не розмовляти після того. Можна подумати, що потребує моєму цілодобовому сидінні поруч. Але ж він за цілий день може ні разу зі мною не заговорити: не вилазить з ноута або телефону.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩