Чоловік навіть і слухатu не хотів про невістку. Не буде в його хаті чужої дuтuнu — і край

 

Коли Микола сказав, що розписався з Валентиною, його мати довго плакала. Через те, що чоловік не хотів приймати в родину невістку з дитиною. Тому молоді й весілля не справляли. Щоб якось розважити душу, Світлана Петрівна поїхала до сестри. Вислухавши її, Лариса порадила: «Підтримай сина. А дитина, чия б вона не була, — то завжди щастя. Ось побачиш, згодом це зрозуміє і твій Дмитро».

Повернувшись додому, підбадьорена Світлана Петрівна вирішила спокійно поговорити з чоловіком про подію, але він навіть і слухати не схотів. Не буде в його хаті чужої дитини — і край. Тож розмови не вийшло.

Невдовзі у невістки був день народження. Світлана Петрівна зібралася її привітати.

— Не смій! — вигукнув чоловік, зрозумівши, куди чепуриться дружина. — Я забороняю тобі до неї йти!
Сердитий Дмитро пішов на кухню і демонстративно налив собі чарку оковитої.

— Марійко, — покликала Світлана Петрівна доньку, котра жила з ними. — Піди привітай Валентину. Сама розумієш, як тяжко Миколі, адже він сподівався, що ми прийдемо. Весілля вони не святкували, то хоч зараз посиділи б за столом…

— Не переймайся, мамо, — заспокоювала Марійка. — Все буде добре. Валентина добра, привітна. Ми з нею вже давно подружилися. А донька її, Вероніка, таке гарне дитя. Веселе, допитливе.

Марійка взяла подарунок, приготовлений матір’ю, та не встигла ще й до дверей підійти, як її перепинив батько:

— Ти куди?

— Піду прогуляюся з дівчатами. Спека спала, тож посидимо у парку.

— Дивись мені, не знайди й собі таку пару, як Микола! Нам чужі діти не потрібні!

Світлана Петрівна зайшла в спальню, присіла на ліжко і тихенько, щоб Дмитро не почув, заплакала.
Минуло півроку. Якось Микола повідав матері, що вони з Валею чекають дитину. Дізнався про це і батько. Як не дивно, але ця новина вплинула на нього просто чудодійно. Він довго обговорював її, а потім почав… збиратися до сина в гості. Та все примовляв:

— Це ж яке щастя — я скоро матиму свого онука!

— Дмитре, двох онуків, — тихо зауважила Світлана Петрівна.

— Хай буде так, як Бог велів, — Дмитро якось винувато подивився на дружину. — Хіба я без серця?

— Ти полюбиш Вероніку, ось побачиш. Я відразу ж прихилилася до неї, ми часто гуляємо разом у парку, — зізналася дружина, вдягаючи святкову сукню.

Невістка аж завмepла, коли побачила на порозі чоловікових батьків. Чемно запросила їх до хати, заходилася готувати частування. Миколи дома ще не було.

Вероніка одразу кинулася до бабусі, пригорнулася до неї, а потім подивилася на діда й сказала:

— Ти схожий на мого тата, тільки він молодший за тебе. А ще він найкращий!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩