“7 років я сама виховувала сина, бо залишилася зовсім одна, але потім доля подарувала мені чоловіка мрії”,- сказала Ірина затамувавши подих…

 

Розчарувавшись в першому коханні я залишилась з дитиною на руках вже і не думавши закохатися працювала і жила тільки заради свого сина. Я не хотіла помічати того що деякі хлопці безпосередньо намагалися приділяти мені знаки уваги, я була стурбована роботою і вихованням улюбленого синочка.

Виховувала я сина 6 років без чиєї-небудь допомоги не сподіваючись на те що мені хтось допоможе, я справлялася з усіма завданнями сама. Працюючи день за днем ​​я забула що таке особисте щастя і що таке чоловічі обійми.

В один з морозних зимових днів я зустріла своє майбутнє щастя, тоді я і не могла подумати що все закрутиться в такий ось щасливий клубок.

Спочатку я сприймала цю людину як нового хорошого друга на якого можна покластися в будь-яку важку ситуацію. Він потихеньку входив в моє життя і я познайомила його з моїм сином, відносини ж у нас ще були дружні.

В один день він нас з сином запросив на каток покататися на ковзанах. Він заїхав за мною на роботу, по дорозі ми забрали сина з садка і поїхали в кафе. Перекусивши ми поїхали на ковзанку. Вже на ковзанці він став приділяти мені знаки уваги тим що він надів моєму синові ковзани і купив йому повітряну кульку, потім він надів мені ковзани і заягнув їх тугіше і ми поїхали кататися.

Каталися ми всі разом взявшись за руки я-син і він. Накатавшись ми зайшли в кафе і попили гарячий шоколад із зефіром. Потім він довіз нас до будинку і запропонував завтра погуляти разом, я звичайно ж погодилася.

На наступний день він приїхав за нами і ми поїхали в парк, в парку мій син почав грати в сніжки і він не розгубившись підтримав мого сина і почав грати з ним в сніжки.

Спостерігаючи за тим як вони весело кидаються сніжками раз у раз у мене мене були думки як же цей хлопець любить дітей. Вони гралися як маленькі дітки, вони бігають один за одним і кидаються сніжками ховаючись від снаряда.

Раптом вони затихли і я пильно дивилася на те як вони про щось шепочуть і потім зірвавшись з місця побігли до мене і закидали мене сніжками. Давно ми так не розважалися.

Йшов час, місяць за місяцем, я зрозуміла що цей чоловік прив’язався до нас і він навіть почав називати мого сина своїм сином, він став потайки платити за садок, привозив ліки коли синуля хворів, робив дорогі подарунки без приводу. Я стала розуміти що я вже люблю його і що я вже не зможу без нього.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩