— Тільки не кажи, що це моя дитина! – каже здивованій дружині Антон. – Там і з першим ще все зрозуміло, а ти вже й другого мені на виховання готуєш. Напевне, класно мати такого, як я чоловіка

 

З чоловіком в шлюбі 7 років. Відчула, що стану матір’ю перший раз, коли офіційно наші відносини не були зареєстровані. Чоловік на той час все твердив, що хоче дитину. Але у нього вже була під опікою його молодша сестра (18 років різниця). І ось з’явився син, пішли оформляти свідоцтво про народження, там-то нам і запропонували оформити шлюб. Погодилися, без церемонії, просто поставили штампи в паспорти.

Жили непогано, на орендованій квартирі, але він усе частіше почав сумніватись у своєму батьківстві. Його уява малювала неймовірні картини моїх зрад. Не раз пробувала піти від нього, але він говорив, що забере дитину і залишить мене ні з чим. В душі я все одно відчувала, що він любить мене і це просто злість після важкого робочого дня або коли фінансові труднощі.

Так прожили 7 років, було і хороше і погане, як у багатьох сімейних пар. Але ось я знову чекаю поповнення. Я вирішила однозначно: дитині бути, але його все ж вирішила запитати, чи хоче він цієї дитини. На що отримала неоднозначну відповідь, що йому все одно.

Термін вже 20 тижнів … Друзям чоловік говорив, що хоче дочку. І ось я з’їздила на друге УЗД, сказали, що буде дівчинка. Я була рада, що все так, як потрібно, що можливо чоловік змінить до мене хоч у чомусь ставлення.

Але одного ранку у нас розігралася сцена: він став сміятися, що я дуже поправилася. Тут-то я за всі образи і глузування йому відповіла, що 100 разів пошкодувала, що виношую його дитину. На що він запитав, а чи його це дитина. Приводів в житті не давала і не зраджувала йому.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩