При надії я, розумієш? Гадала, що пора моя зів’яла, жіноча, але… Покинь його, прошу. Не позбавляй дитину батька

 

Тетяна відчувала – до вишу вона не вступила. Донині успішно здавала екзамени, а на останньому відповідала невпевнено, затиналася. Мабуть тому, що її намагалися заплутати, перекручуючи запитання. Жаль наповнював її – вона ж ретельно готувалася до екзамену, не спала цілу ніч! Не уявляла, що скаже матері, адже пообіцяла повернутися додому вже студенткою.

Бідолашна мама! Вона робила все для того, щоб Таня могла вчитися: тримала худобу, сапала буряки, здавала молоко, бо її зарплати бібліотекаря не вистачало, а батько, який пішов до іншої жінки, забув про власну доньку, пише газета “Наш День“.

Таня вибігла з аудиторії в сльозах. Не знала, куди подітися зі своїм горем. Присіла на лавочці. Падав рясний дощ, але вона ніби й не помічала його.

Змокла, розчавлена – вона продовжувала сидіти під дощем, зіщулившись, як приблудне кошеня. Перехожі здивовано озиралися на неї. «Ліпше захворіти і в лікарню потрапити, аніж ні з чим їхати додому», – подумала.

«Дівчино, тобі нікуди йти?», – біля Тані зупинилась іномарка, з якої вийшов високий, поставний чоловік. Вона злякано глянула на нього і ще більше зіщулилася. Чоловік подав їй руку: «Вставай, ти вже вся задубіла. Швидко сідай в машину. Про все мені зараз розкажеш…»

Таня не знала, як вона, завжди така обережна і скромна, наважилася сісти в авто до незнайомця, зайти в його квартиру. Ігор Васильович, так звали чоловіка, приготував їй ванну. «Зігрієшся», – сказав. Гаряча ванна справді зігріла і трішки заспокоїла її.

«А ти – справжня красуня», – він обвів лукавим поглядом її витончену фігурку, золотаве волосся, що хвилями спадало на плечі. Відкоркував вино: «Треба трішки випити, щоб не захворіти. Що ж, розповідай, чого плакала».

Солодке вино теплом розливалося по тiлу. Таня розповідала свою історію щиро, відверто, наче вони були давно знайомі. Розуміла – їй пора йти. Хазяйка квартири, яку вона наймала, мабуть, хвилюється, але чомусь не могла заперечити Ігорю Васильовичу, який не поспішав її відпускати.

«То я піду? – спитала врешті – Завтра треба документи забрати і їхати додому».

«Завтра – буде завтра», – загадково мовив Ігор Васильович і долив у келихи вина.

Таня таки поступила в інститут завдяки Ігорю Васильовичу, який виявився викладачем вишу. Він запропонував їй жити у його квартирі, яку недавно придбав. Про це, мовляв, не знає ні дружина, ні син. Обіцяв забезпечити її усім необхідним, аби лишень вона його покохала… Їй і справді було надійно і тепло біля цього енергійного, повного сили і ніжності, чоловіка. Чисте кохання народилося у її серці несподівано. Його ніжність і звабливий погляд зводили її з розуму.

«Вивчишся, а потім – заміж тебе видам, але від себе не відпущу. Розумієш?», – якось заявив Ігор Васильович. Таня не розуміла. Виходить, у неї назавжди цей ганебний статус – кoханки?

«Візьми мене заміж. Мені, крім тебе, ніхто не потрібен», – тулилася вона до коханого.

Таня не раз запитувала його про дружину, але він відмахувався від цієї теми: «Ми з Оленою давно чужі люди. І нічого уже не зміниш».

Щоразу, коли Тетяна приїжджала додому, матір насторожувало, звідки у неї з’явилися дорогі прикраси, гроші? Ще й для матері і сестрички подарунки привозила. Таня вигадувала – то стипендію за відмінне навчання підвищили, то заробила, підмітаючи вранці вулицю. Вона й справді успішно навчалася. Ігор вимагав цього від неї і допомагав у навчанні.

Одного вечора вона його зачекалася. Мобільний Ігоря був «поза зоною». Тетяна місця собі не знаходила – де коханий? В інституті теж його не бачила.

Довгий, наполегливий дзвінок перервав тривожні думки. «Нарешті!», – зраділа, відчиняючи двері. Це був не Ігор. Якась незнайома жінка з цікавістю розглядала Тетяну. Без запрошення зайшла у квартиру. Знітившись, Таня чекала буревію, але жінка на диво спокійним голосом мовила: «Ось ти яка. Красуня, що й казати. Недарма Ігор голову втратив. А я не вірила, коли почула про вас, про квартиру. Виходить, обох нас любив. Вагітна я, розумієш? Гадала, що пора моя зів’яла, жіноча, але…Покинь його, прошу. Не позбавляй дитину батька».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩