МАРТА ТІЛЬКИ ТЕПЕР УСВІДОМИЛА ПОМUЛКИ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ. ЦЕ ВОНА НАКАЗУВАЛА ДІТЯМ ЗАКРИВАТИ ДВЕРІ ПЕРЕД УБОГИМИ. ВОНА КАРТАЛА ДІТЕЙ ЗА ТЕ, ЩО НА ВУЛИЦІ ДІЛИЛИСЯ ЦУКЕРКАМИ З ІНШИМИ ДІТЬМИ. А ЇЇ ОСОБИСТА ЗНЕВАГА І ЖОPСТОКІСТЬ ДО ЧОЛОВІКОВОЇ МАТЕРІ. ОТ І ПРИЙШЛА ТЕПЕР ВІДПЛАТА

 

«Сину, сину, сину, ангел мій»… Линула мелодія пісні, яку ніс на невидимих і теплих крилах літній вітер. Вона, немов танцюючи танго, кружляла по саду, між кущами пахучого жасмину, духмяного сіна, дозріваючої малини, підносилась у небесну синь і, не знайшовши жодної хмаринки, знову лагідно опускалась у щасливі сім’ї , сади, городи.

На одну мить вся сім’я – тато, мама, два сини і дочка (всі – студенти вищих навчальних закладів) залишили роботу, напуваючи душу цим воістину прекрасним співом, який линув із радіоприймача.

Радісна і щаслива мама підійшла до синів, один з яких оперся на граблі, а інший – на вила, котрими перекидали сіно, наче маленьких пригорнула до грудей, цілуючи то одного, то другого. Тарас і Любомир віддячували мамі тим самим. Щасливий батько з гордо піднятою головою, усміхаючись очима та устами, дивився на сльози радості, що текли по обличчі дружини.

– Тату, а ви поцілуйте мене, – підбігла Тетянка до батька. – Бачите, мама забули про мене.

– Ох ти ж моя лисичко. Не забула мама про тебе. Ти чуєш – пісня про сина.

– Діти мої, студенти мої…Ви для мене однаково всі дорогі. Вам би сьогодні відпочивати після важких екзаменів, а ви з першого дня канікул печетеся з нами на сонці, – мовила мама, прямуючи до Тетянки з розведеними для обіймів руками.

– Ні, мамо, – заперечив Тарас. – Ви нас так навчили: якщо робимо – то всі, а коли відпочиваємо – то разом.

– Все, діти, пісня закінчилася. Пора обідати. Мамцю (так Микола часто звертався до своєї дружини), накривай стіл тут, у саду, на повітрі.

За обідом велася щира й відверта розмова про екзамени. Тато з мамою почали згадувати свої студентські роки, як вони влітку їздили аж у Сибір чи в колгоспи, на збирання фруктів, щоб щоб полегшити матеріальний стан батьків, котрі з усіх сил хотіли вивчити дітей.

– Ну, діти, обід закінчився. Подякуймо Господові та й нашій мамі за обід. Годину відпочинемо, поки висохне сіно.

А поряд, через дорогу, на подвір’ї, зарослому різними бур’янами та кропивою, слова і мелодія пісні pозривали душу іншим батькам.

Щоб полегшити бiль, що застряг у гpудях незворушним кaменем, мама дала волю сльoзам, а батько час від часу поправляв чорні окуляри, якими прикривав закpuвавлені очі і сuнці під ними.

– Здоров був, сусіде Михайло! Чого ти одягнув чорні окуляри та ще й закyрив?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩