У КОЖНОГО СВОЯ ДОЛЯ… “ПРИЇЖДЖАВ ДО МЕНЕ СВАТАТИСЯ ДМИТРО. АЛЕ ЗА ВЕЧЕРЕЮ СКАЗАВ: «НУ, ОЦЕ ПРИЇДЕ СЮДИ МІЙ СИН, ГЛЯНЕ, В ЯКІЙ ХАТІ Я ЖИВУ…» НА РАНОК І «ДО ПОБАЧЕННЯ» НЕ СКАЗАВ”

 

У кожного своя доля…

Спочатку були листи. Скільки вона їх написала до різних редакцій – знає лишень Господь. Вона вже й сама не знає, що і кому писала, кому і що обіцяла, але писати вона вміла гарно, мала творчу натуру з народження.  А потім зателефонувала й запропонувала познайомитися ближче. Джерело

…Три години електричкою, ще п’ятнадцять хвилин маршруткою, а далі – через поле, понад ставком, попід вербами – всього три кілометри.

Пpuваблювaли гарні ошатні будиночки. Побіля них, мов жаринки, чорнобривці й нагідки, гордовито застигли мальви та жоржини. Так і хотілося ступити через поріг – саме тут на мене чекають. Та ні, адреса була іншою.

І ось, нарешті, Маріїн дворик… Невже? Жінка писала, що гарно малює, вишиває, складає пісні, сама виконує їх зі сцени. Моя творча фантазія одразу уявила ошатну оселю, а в ній турботливу голубку. На жаль… Замість розмальованих воріт, як у сусідів, біля обійстя лежала купа хмизу. Двір неметений. Біля криниці присохлий кущик м’яти. А ось і господиня з городу нагодилася.

– Корівоньку щойно видоїла, – це моя годувальниця, – щебетала Марія. – А ви, мабуть, донька Дмитра, що писав мені з Полтави?

Побачивши моє здивування, Марія відразу ж виправилася:

– Ой ні, певно, ви сестра Миколи з Черкас?

А втім, їй було байдуже, хто і звідки: з радіо, газети чи журналу, їй кортіло висповідатися.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩