Катерина була впевнена, що невістка не повинна її обходити, коли вона має рідну дочку. Але Василина забирати матір у свої хороми не поспішала, хоча саме їй, а не синові, мама заповіла хату в селі. Як не крути, а невістка виявилася людянішою, ніж рідна донька

 

Катерина була впевнена, що невістка не повинна її обходити, коли вона має рідну дочку. Але Василина забирати матір у свої хороми не поспішала, хоча саме їй, а не синові, мама заповіла хату в селі. Як не крути, а невістка виявилася людянішою, ніж рідна донька

Катерина була впевнена, що невістка не повинна її обходити, коли вона має рідну дочку. Але Василина забирати матір у свої хороми не поспішала, хоча саме їй, а не синові, мама заповіла хату в селі. Як не крути, а невістка виявилася людянішою, ніж рідна донька

Кожна мама, яка має доньку, щиро вірить, що саме вона догляне її на старість. Але життя – дивна штука, ніколи не знаєш, який сюрприз воно для тебе готує. Ось так і Катерина, ніколи не думала, що при живій доньці її глядітиме невістка. Не затишно жінці в чужому домі, душа просилася до свого.

– Соню, а що, Петрусь іще й досі не зрихтував машини? – з надією вкотре запитала Катерина. За матеріалами.

– Та ще якоїсь запчастини йому бракує, – відвела очі й по хвилі додала: – Мамо, хіба вам у нас так погано? У хаті тепло, їсти є що, всі зручності поряд.

– Та ні, дитинко, мені у вас дуже добре, я вдячна, що так піклуєтеся про мене, але я ж тут вам на заваді.

– Що ви, бабцю, таке кажете? Ви нам зовсім не заважаєте, – обійняла стареньку старшенька Зоряна.

Ці теплі слова й обійми зворушили Катерину. Її очі зволожилися слізьми. Нараз пригадалося, як вони з Грицем були категорично проти одруження Миколи із Сонею.

– Сину, ти ще знайдеш собі гідну пару, – вмовляла Катерина, – адже не кривий, не горбатий. Навіщо тобі розлучена та ще й із двома дітьми?

Як не просили, як не переконували – не допомогло. Довелося змиритися. Якби жили разом, то, можливо, Катерина повсякчас висловлювала б своє незадоволення невісткою. Але Микола пішов у прийми до Тернополя. У село приїжджав нечасто, бо дорога неблизька. Катерина з часом змирилася із синовою долею, і врешті-решт Соня стала для неї хорошою невісткою. У прямому розумінні цього слова.

Свою хату в селі вони з Грицем заповіли дочці Василині. Бо, думали, невістка невісткою, а дочка таки подасть горнятко води у тяжку хвилину. Хоч дочка теж невдовзі придбала житло у Тернополі й до батьків навідувалася не вельми часто – хіба як Петруся привозила на канікули на «домашнє молочко».

Із часом подалася Василина до Італії, як і багато українців – знедолених і не дуже. Належала до тих, що «не дуже», але ж чоловікова сестра і його братова надбали собі статків за кордоном, то чим вона, Василина, гірша від них? Спочатку поїхала сама, а згодом і чоловіка забрала. Невдовзі придбали єдиному синові окреме житло, а у своєму трикімнатному помешканні зробили шикарний євроремонт і зачинили на ключ. Квартирантам не здають, бо шкода ремонту. Та й у грошах потреби не мають.

Катерині стало сутужно зимувати у віддаленому селі, тож Микола забрав матір до міста. Було б неправдою сказати, що у нього дуже просторо. Двокімнатна «хрущівка» тісна для сім’ї з чотирьох осіб, серед яких двоє школярок.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩