“ТАТУ, І ЯК Я ТЕБЕ ВІДРАЗУ НЕ ВПІЗНАВ?!” НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ ПРО ДВОХ МАЛЮКІВ, ЩО ВUЖUВАЛИ ЯК МОГЛИ: У ХОЛОДНОМУ БУДИНОЧКУ ВUБUТЕ ВІКНО, ЯКЕ ТРИРІЧНИЙ МАКСИМКО ЗАТUКАВ РЕЧАМИ, ЩОБ НЕ ДУЛО. НІ ПОДУШОК, НІ ШТОР, НІ ПРОДУКТІВ

 

У холодному будиночку вибuтe вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.

Трирічний Максим і дворічний Дімка жили в одному з сіл. Тата вони ніколи не бачили.

Втім, і маму теж бачили нечасто — жінка залишала синів одних, тікаючи на «свіданку» до чергового кавалера. Якось раз сусідка помітила, що надто довго не видно біля будинку матусі, і зателефонувала в поліцію.

На виклик приїхала група, в складі якої, крім співробітника у справах неповнолітніх, був і працівник поліції Сергій.

— Коли ми зайшли в будинок, серце стислося, — згадує Сергій. — Я побачив багато чого, але щоб таке і в наші дні! У холодному будиночку вибuтe вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.

Старший з хлопців, Максимко, економив єдину булку, що у них з братом була: давав Дімі трохи погризти хлібця, а потім ховав буханець — не знав, скільки їм доведеться сидіти одним.

Щоб зігріти братика, загорнув його в матраци. У мене в голові відразу промайнуло — «заберу їх», а вголос запитав: «Поїдете до мене?»

Але вони тоді злякалися. І тут Максимко, почувши розповідь, як закричить: «Тато, і як я тебе зразу не впізнав?!»

— У мене біжать мурашки, і сльози навертаються, тут неможливо залишитися байдужим, — досі хвилюючись, затинається Сергій.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩