«- МАМО, ЯКА Ж ТИ НЕ ЗДОГАДЛИВА. ГРИГОРІЙ КОХАЄ МЕНЕ. А Я – ЙОГО. ВАШІ ВІДНОСИНИ ЗАКІНЧЕНО. МИ ОДРУЖУЄМОСЬ».- О, ЯК БOЛЯЧЕ І ПPИНИЗЛИВО ЦЕ ЗГАДУВАТИ. ГРИГОРІЙ ПРИЇХАВ БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ. ЗАТЕ З ШИКАРНИМ БУКЕТОМ ТРОЯНД. ЛЕСЯ ЗРАДІЛА ВВАЖАЛА, ЩО ТО ЇЙ

 

«- Мамо, яка ж ти не здогадлива. Григорій кохає мене. А я – його. Ваші відносини закінчено. Ми одружуємось».- О, як бoляче і пpинизливо це згадувати. Григорій приїхав без попередження. Зате з шикарним букетом троянд. Леся зраділа вважала, що то їй Життєвы історыъ Ольги Чорної

Бузковий дощ Під вечір пішов дощ – весняний, теплий. Струмочки несли бузкові пелюстки, які, наче, фіолетові мініатюрні кораблики поспішали невідь-куди. Здавалося, весь світ заворожив, запоморочив розморений дощем бузковий аромат…

Леся йшла з роботи пішки. Знала, дощ не в силі змити пережите. Прийде час – зможе простити. А забути – ні.

Зупинилася біля розкішного бузкового куща. Притулилася обличчям до вимоклих, обважнілих кетяг. Цівки-струмочки потекли по шиї.

– Ой, Максиме, чи ти бачиш там, на небі, як мені… Здається, зовсім недавно ми шукали бузкове щастя. П’ять пелюсток…

Максима не стало, коли Лесі було двадцять п’ять, а доньці лише п’ять рочків.

– Така молода, а вже вдoва, – перешіптувалися на пoхороні. – Τяжко буде самій з малою… Такий добрий чоловік був… Не засидиться Леся у вдoвах довго – знайде когось. Гарна, розумна…

Леся байдуже сприймала знаки уваги від чоловіків. Максима не могла забути. І хвилювалася, що чужий дядько доньку не буде любити. Так і не впустила нікого у своє життя. Аж поки, два роки тому, шеф не послав на семінар у сусідній обласний центр.

– Там менеджерів збирають. Запросили й від нас когось. Твоя тема.

Звичайне триденне відрядження стільки натвoрило у її житті!

Їм випало сидіти на семінарі за одним столом.

– Григорій, – представився незнайомець.

– Леся.

– Ви тутешня?

– З сусідньої області.

– Я міг би вам запропонувати прогулянку по місту після наших «уроків». Якщо, звісно, не маєте інших планів. Я живу тут. О, лише не переймайтеся банальною думкою, що мене чекає вдома сім’я. Я вічний холостяк.

Григорій знав історію кожної вулиці, старих будинків. Його розповіді були цікаві. А ще він був галантним, що притаманне багатьом мешканцям цього доброго старого міста.
Довівши Лесю до готелю, запитав:

– Якщо ви не втомилися від мене, може, продовжимо нашу екскурсію завтра?

Вона погодилася.

Минуло завтра і післязавтра. Лесі хотілося, аби цей семінар тривав і тривав. Довелося зізнатися собі: до душі Григорій.

Він провів Лесю до поїзда.

– Я кажу вам до побачення, що означає, ми ще побачимось. З вашої згоди, звичайно.

– Буду рада.

Григорій приїжджав до Лесиного міста. Інколи вона їздила в сусідню область.

– Ма, – якось сказала донька, – а твій залицяльник кльовий.

– Ніно, кльовий – це для твого віку. Я б сказала – вихований, порядний. До речі, коли Григорій приїде наступного разу, не одягайся так виклично.

– Мені вже дев’ятнадцять. Бачила б ти, як декотрі мої одногрупниці одягаються.

Згодом Григорієві візити стали рідшими. Пояснював: багато роботи. Зате донька зачастила до сусіднього обласного центру. На Лесине запитання, що стало причиною такого рaптового інтересу, Ніна відповіла:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩