Іван з хлопцями поїхав за заробітки, а коли повернувся з непоганими грошима, вирішив їх вкласти в бізнес – відкрив у селі магазин. Незабаром магазин почав приносити хороший прибуток. Через кілька років Іван відкрив свої магазинчики і в сусідніх селах. А потім йому почала заважати рідна мати, і він віддав її в будинок для літніх людей

Марія дуже любила своїх дітей: і дочку Іринку, і сина Івана. Але все-таки більше вона любила синочка. Ірина теж дуже любила братика і не ображалася за це на маму.

Коли Іринка була в десятому класі, то вона сильно захворіла і невдовзі її не стало. Після цього невимовного смутку тітка Марія стала ще сильніше любити свого синочка. Вона для нього нічого не шкодувала. У нього першого з’явився в селі мотоцикл, він одягався краще за всіх. Працювати його біля будинку і на городі взагалі не змушували. Батько намагався змусити сина допомагати по господарству, але мати не дозволяла. Іван гуляв на всю на гроші, які мати з батьком заробляли важкою працею в колгоспі і вдома.

Коли Іван закінчив навчання в школі, то він вступив до технікуму. Але особливого завзяття у навчанні він не виявляв. Після закінчення технікуму, Іван з хлопцями поїхав за заробітки. Природно, тітка Марія за нього дуже хвилювалася.

Через рік Іван повернувся. З непоганими грошима, він вирішив їх вкласти в бізнес – відкрив у селі магазин. У нього виявилася дуже хороша підприємницька жилка. Незабаром магазин почав приносити хороший прибуток. Через кілька років Іван відкрив свої магазинчики і в сусідніх селах. Тітка Марія раділа за сина і пишалася ним.

Потім Іван одружився, народилися діти. Дружина Івана допомагала йому в бізнесі, а тітка Марія займалася онуками і господарством. Коли невістка з сином приїжджали додому, то діти були нагодовані, а в будинку була чистота і порядок. Їсти було приготовлено завжди. Все це для свого сина, невістки та онуків з великою радістю робила мати Івана.

А потім несподівано не стало чоловіка тітки Марії. З ним тітка Марія прожила майже п’ятдесят років, тому його відхід став для тітки Марії сильним потрясінням. Після цього вона сильно здала, почала часто хворіти. Їй стало важко за онуками доглядати і їсти готувати для всієї сім’ї. Але вона з останніх сил все це робила, намагалася, як могла.

Онуки бабусю дуже любили, її пиріжки, і вареники вони просто обожнювали.

Івана абсолютно не цікавило те, що у його рідної матері з’явилися проблеми зі здоров’ям. Він займався тільки своїм бізнесом. На матір у нього ніколи не було часу. Навіть щоб відвезти її в лікарню до лікарів.

Одного разу Іван приїхав додому і сказав:

– Я вирішив, що треба робити ремонт в будинку. Дітей я відвезу до тещі. А ти місяць поживеш в будинку для літніх людей. Я вже домовився. Коли закінчимо ремонт, то я тебе звідти заберу.

– Та не треба синку. Давай, я тут в своїй кімнаті поживу? Я не буду вам заважати ремонт робити. Робіть ремонт, якщо ти так вирішив.

– Ні, мамо. Буде так, як я сказав! – відповів Іван.

Тітці Марії ця пропозиція дуже не сподобалося, але робити було нічого. Погодилася вона пожити місяць в будинку для літніх людей. Зібрала речі і Іван відвіз її туди.

Поселили тітку Марію в кімнату до ще однієї бабусі, у якої взагалі не було ніякої рідні.

– Той, хто сюди приїжджає, той уже до себе додому ніколи не повертається, – сказала ця бабуся тітці Марії.

Тітка Марія з нею сперечатися не стала. Вона навіть в думках не допускала того, що рідний син з нею так може вчинити: привезти в будинок для людей похилого віку та залишити її тут назавжди.

Минув тиждень, Іван жодного разу навіть не подзвонив. Приїхав він тільки через місяць.

– Ти, вже вибач мене, мамо. Але поки я тебе забрати додому не можу. Ремонт ми так ще і не закінчили. Потерпи трохи.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩