Я ніколи не працювала, бо все життя присвятила чоловікові і доньці, тому зараз навіть пенсії не маю. В свої майже 60 років я захотіла піти від чоловіка і попросила доньку мене в цьому підтримати, але вона зрадила мене і стала на сторону свого батька

 

В 58 років я надумала розлучатися. Взагалі, про розлучення я думала вже багато років, просто мені не було куди йти від чоловіка. Терпіла заради доньки майже тридцять років. А тепер, коли вона виросла, вона не хоче мене підтримати.

Я ж її ростила, всю душу вклала в неї. Не розлучалася, щоб у неї було нормальне життя: велика квартира, своя кімната, поїздки і так далі. З чоловіком себе щасливою я не відчувала, він мене все життя не помічав, в гріш не ставив. Мені подруга говорила – йди! Але я знала, що піти з гордо піднятою головою в злидні не маю права, у мене дитина.

От пішла б я, і що? З великого міста мені б довелося повертатися в своє маленьке провінційне містечко, у мене мама там жила. Лишитися в місті – я б удвох з донькою не потягнула. Тому єдиним виходом було повертатися в мамину двокімнатну хрущовку, де, крім моєї мами, жив ще брат з сім’єю.

Я давно вирішила, що цей варіант мені не підходить, тому прийняла рішення терпіти.

В принципі, «терпіти чоловіка» було не так і складно, я навіть якось пристосувалася. Чоловік усе життя був трудоголіком, з ранку до вечора сидів на роботі, ще й у вихідні туди їздив, вдома бував мало. Але коли приходив додому вимагав, щоб скрізь був порядок, на кухні чекала гаряча їжа, обов’язково який-небудь салат, суп і друге.

Щоб одяг був чистим, постільна білизна – випрасувана. Ну, ще у нього було кілька специфічних пунктиків – щоб дверцята шаф були щільно закриті, наприклад, на підвіконні нічого не стояло, чай був завжди тільки свіжозаварений, і завжди фоном потихеньку грало радіо.

Якщо щось було не по його, він годинами міг нити і читати мені нотації.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩