«Уявляєш, хтось сюрпризи Павлові підкидає. Він хотів прослідкувати, але не дається, прихильниця випереджає його», – ділилася Олеся з Тетяною. «Можливо, він на два фронти діє. Не вір йому», – мовила Таня. А сама стала мислити, як посварити Олесю з Павлом

 

Катерині, багатодітній матері, після того, як не стало її чоловіка, жити з дітьми було вкрай сутужно. Тому часто підзаробляла у домі сільського голови, в якого була єдина донька Тетяна, ровесниця її старшої дочки Олесі. Дівчата подружилися між собою, разом сиділи за однією партою, удвох ходили до клубу на танці. А на випускному обидві нарядилися в однакові плаття, щоб усі бачили, що вони подруги-нерозлийвода.

На жаль, обидві закохалися в одного хлопця. Павло був парубок вродливий, дотепний, співучий. Працював завклубом у їх селі. Таня після школи вступила у тернопільський виш. Олеся ж не мала змоги надалі вчитися, пішла працювати на фабрику у райцентр.

Дівчата дуже скучали одна за одною. Не могли наговоритися, коли приїжджали додому на вихідні. Тетяна – повновида із солом’яним волоссям і веснянками на носі, заздрила Олесі: стрункій, кучерявій, вродливій з іскорками у великих карих очах.

Павлові приглянулася дівчина. Й одного ранку, коли Олеся йшла на автобус з важкою сумкою, він наздогнав її автівкою: «Сідай, красуне. Саме в райцентр їду», – сказав. Олеся завагалася, щоки залив рум’янець, але врешті погодилася. Павло підвіз її до гуртожитку, де мешкала. «Тепер знаю, де живеш. В гості заїжджати буду. Можна?», – спитав. Легенько стиснув її долоню. «Можна», – кивнула головою Олеся.

У вихідний уже з самого ранку автівка Павла стояла біля гуртожитку. Олеся широко розплющеними очима дивилася на Павла: «Ти?» «За тобою приїхав, Олесенько. Весь тиждень з голови не йдеш, хоч давно подобаєшся мені. А тепер немов заворожила мене. Снишся щоночі», – мовив, злегка затинаючись від хвилювання.

Дорогою додому Павло звернув вбік ліску, де пахло листям і грибами. Назбирати грибів для сім’ї – така ідея сподобалась дівчині. Тим паче цьогоріч грибочки густо приліпилися до пеньків, у траві.
Павло пересипав свої гриби у пакет Олесі. «У вас сім’я велика – забирай усі», – сказав. Вона заперечувати стала – незручно ж якось. І тоді Павло взяв її голову в свої долоні і став розціловувати симпатичне личко, притискати витончений стан. «Ти мене зачаровуєш своїм ніжним поглядом, лісова Мавко. Який я дурним був, що раніше не наважувався сказати, що люблю тебе».

Відтоді для Олесі світ замайорів барвистими кольорами, задзвенів солодкою мелодією, а серце наповнилося щемкими і теплими почуттями, коли хочеться сміятися, співати, обіймати весь світ.

Про те, що закохалася у Павла Олеся зізналася Тетяні. Але подруга якось холодно слухала розпашілу від щастя Олесю, яка й гадки не мала, що Таня теж закохана у Павла. Таємно, щотижня кладе йому у поштову скриньку невеличкі подарунки: брелок, дорогі парфуми, краватку. Якось про це Павло розповів Олесі. Та стривожилась: виходить не тільки вона кохає Павла.

«Уявляєш, хтось сюрпризи Павлові підкидає. Він хотів прослідкувати, але не дається, прихильниця випереджає його», – ділилася Олеся з Тетяною. «Можливо, він на два фронти діє. Не вір йому», – мовила Таня. А сама стала мислити, як посварити Олесю з Павлом.

Разом із подарунком поклала у скриньку листа, якого написала друкованими буквами, щоб не розпізнати почерк. У листі із задоволенням висівала брехню. Мовляв, Олеся зраджує йому і чекає старостів від хлопця із райцентру, з яким разом працює на фабриці.
Олеся запримітила, що Павло якось помітно змінився. Став мовчазний, не жартує як колись, щось не договорює. Спитала його про це, але Павло зсилався на проблеми на роботі.

Цього разу, як ніколи Олеся чекала вихідних. Їй було що сказати коханому. Була упевнена: новина розвеселить її Павлика, вона чекає дитинку. Уявила, як зрадіє коханий, адже вони уже говорили про сім’ю, дітей. І він зізнався, що дуже хоче мати сина.

Здивувалася, що Павло, як завше не приїхав за нею. Ще більше насторожилася, що і з автобуса її не зустрів. Вдома усе валилося Олесі з рук. Що з коханим? Останнім часом він був ніби сам не свій. Вирішила піти до Тетяни. Може, вона що знає. Але вдома її не було. Олеся й подумати не могла, що Тетяна цей вечір провела з Павлом, якому зізналася про свої почуття, про подарунки. Зуміла переконати, що в Олесі є інший.

Наступного тижня Олеся знову поверталася додому автобусом. А на душі було так кепсько, що вона аж змарніла. «Ти бува не чекаєш поповнення, доню?», – спитала насторожено мати. Олеся розридалася. І матір усе зрозуміла. Порадила піти до батьків Павла. Олеся запротестувала: соромно, та й силою – не будеш милою. Тоді матір пішла сама. Однак там її зустріли холодно. «Не міг наш син з такою бідосею у серйозні стосунки встрягати. Тим паче – наречена в нього є. Удвох віддихати в Карпати поїхали», – єхидно заусміхалася мати Павла і поспішила відчинити перед Катериною хвіртку: «Ідіть звідси…»

Олеся не могла повірити почутому. Павло з Тетяною? На багатство повівся? Можливо, й справді життя із нею було б не таким заможним, але хіба це так важливо, коли є любов? Врешті, чи ж не він казав, що зробить її життя красивим, клявся їй у вічному коханні? Хотів, щоб вона сина? Вона хоче почути відповідь від нього! Хай гляне їй просто у вічі і пояснить свій вчинок.

Заледве дочекалася, допоки Тетяна з Павлом повернулися з Карпат. Мов злодій, заховалася за кущами біля його дому і чекала, коли повертатиметься з роботи. «Олеся? Якщо чесно – не чекав тебе тут побачити. Хочеш вибачитися, чи що?» – спитав якимсь чужим голосом. Олеся задерев’яніла. Заледве витиснула зі себе: «Це я маю вибачатися, Павлику? За що? За те, що дитину твою під серцем ношу. Гадаю, ти вже знаєш про це?»

Павло скипів: «Хочеш чуже дитя мені приписати? Нічого не вийде. Гуляй собі на всі чотири сторони», – сказав і пішов геть. Сльози заливали Олесине обличчя, коли, мов мара, попленталася додому. Мати нічого не спитала її. Вона без слів усе зрозуміла: «Виплачся, стане легше, донечко. По собі знаю».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩