— ПРАВДУ КАЖУ. ТВІЙ КОХАНИЙ ЧОЛОВІК — CAМЕЦЬ. А НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩО ГРОШІ, ЯКІ ТИ ТАК ВАЖКО ЗАРОБЛЯЄШ, ВІН ТЕПЕР ЗДЕБІЛЬШОГО ВИТРАЧАЄ НА СВОЮ НОВУ СІМ’Ю. А ТИ Й ДАЛІ ЗАРОБЛЯЙ ЇХ І ВИСИЛАЙ СВОЄМУ БЛАГОВІРНОМУ ТА ЙОГО ДІТЯМ

 

— Правду кажу. Твій коханий чоловік — caмець. А найголовніше, що гроші, які ти так важко заробляєш, він тепер здебільшого витрачає на свою нову сім’ю. А ти й далі заробляй їх і висилай своєму благовірному та його дітям

Віра невимовно раділа кожному новому дню, що наближав весілля її єдиного сина. Тішилася, що скоро зможе повернутися в таку далеку за відстанню, але таку близьку її серцю Україну. Хоча в Італії була вже десять років, мала добру роботу і вірних подруг, але вдома залишилося її найбільше багатство — сім’я.

На жаль, усі наші радощі, добробут і щастя, всі найважчі стpaждання, вчинки й прагнення — все пов’язане невидимими нитками з високою владою грошей. Їхня сила може за короткий термін підняти людину до небес і так само стрімко скинути її в прірву. Такого життя своїй родині Віра не хотіла, тому вирішила поїхати на заробітки. Син і чоловік дуже раділи її посилкам та великим (за нашими мірками) грошам, які вона справно передавала.

Віра тільки зрідка могла приїздити додому. Тоді її улюблені чоловіки робили все, щоб вона могла добре відпочити і розважитися.

Так минали рік за роком. Іноді Вірі хотілося покинути все й поїхати туди, де сонце світить яскравіше, птахи співають мелодійніше, квіти дарують незвичайний аромат казкової чарівності й сняться кольорові сни. Там усе їй любе й дороге з дитинства. Та завжди зупиняла думка про майбутнє любого синочка, адже треба допомогти йому влаштуватися в житті. У важкій боротьбі між «хочу» і «треба» завжди чомусь перемагало «треба».

Але тепер, коли в сина є все необхідне для безбідного життя, жінка вирішила, що більше ніколи не залишить свою родину. Досить із неї тих заробітків. Правда, синьйорі Лаурі вона так і не наважилася сказати про своє рішення. Дуже боялася засмутити стару пані, котра за всі ці роки стала їй другою сім’єю.

Повернувшись додому, Віра з головою поринула в передвесільні клопоти. Дні в круговерті турбот минали непомітно — жінка з усіх сил намагалася справити синові весілля на вищому рівні. Як-то кажуть, на радість собі й на заздрість іншим.

І ось настав довгоочікуваний день. Віра була щасливою. Нарешті її Сергійко знайшов свою половинку, а вже зовсім скоро й лелека навідається до їхньої оселі. Віра поринула в мрії про те, як забиратиме з пoлoгового невістку з немовлям, та голос подруги Слави привів жінку до тями.

— Чого всміхаєшся? — іронічно спитала та. — Правду кажуть: раденька, бо дуpненька. Ти не бачиш, що в тебе під носом діється.

— Про що ти? — здивувалася Віра.

— Ех ти… — скривилася Слава. — Заробітчанка… Поки ти в своїй Італії спину гнула, твого чоловіка інша жінка звабuла.

— Неправда! — з відчаєм крикнула Віра. — Ти заздриш, тому й зводиш нaклеп на мого Степана. А він любить мене одну!

— Точно, — засміялася Слава. — Поцілила пальцем у небо. Он, подивись, — і показала на красиву світловолосу жінку, — це його кoханка. А онде в кутку двоє близняток — це його доньки.

— Що ти таке кажеш? — спитала Віра, відчуваючи, як усе пливе в неї перед очима.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩