– ЗОЄ, МИ ВЖЕ ВСЕ ВИРІШИЛИ. РОМА ІДЕ ВІД ТЕБЕ, НЕ ЧІПЛЯЙСЯ ЗА НЬОГО. Я НЕ CТEPВА ЯКАСЬ. БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ГРОШЕЙ ВІД ПРОДАЖУ КВАРТИРИ ВАМ З МАЛОЮ ЗАЛИШАТЬСЯ. МИ З РОМОЮ ВІЗЬМЕМО СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ТРЕБА ДОКЛАСТИ ПІСЛЯ ПРОДАЖУ МОЄЇ МАЛОСІМЕЙКИ, ЩОБ КУПИТИ ДВОКІМНАТНУ

 

«Поїзд «Одеса-Київ» прибуває на третю колію», – пролунав чарівний жіночий голос з динаміка. «Ху-у, встиг», – зітхнув з полегшенням Роман. В одній руці він тримав букет троянд, в іншій – морозиво. Після двотижневої розлуки він побачить своїх дівчат – Зою та Соню.

Роман квапливо попрямував до десятого вагона. Відчувалося, що чоловік нервував. Але на підніжці потяга вже з’явилася Зоя. Він підхопив чемодан, вручив жінці букет і поцiлував у щічку. І тут прямо йому в руки стрибнула радісна Соня, міцно обняла за шию.

– Дівчата! Які ви засмаглі і красиві! – сміючись, промовив захеканий Роман. – Як же я радий вас бачити! З поверненням! Гарно відпочили?

– Та ніби добре, – відповіла Зоя, пильно вдивляючись у чоловіка. – А як ти тут без нас? Не скучав?

– Та якось не мав часу, роботи багато, – неохоче відповів чоловік.

– Але ж порибалити їздив, засмаг як! – з хитринкою зауважила дружина.

Роман не встиг нічого відповісти, бо втрутилася донька, яка почала тараторити про те, яка у морі солона вода, скільки назбирала камінчиків і які вони гарні.

– Ну, тоді швидше додому – усе мені покажеш!

***

Вечір минув у клопотах. Поки з дороги відпочивали, розбирали валізи, настала ніч. Зоя ще домивала посуд після вечері, а Роман уже пішов спати. Коли жінка, переробивши всі справи, зайшла у спальню, чоловік уже похропував. Зоя тільки полегшено зітхнула: хоч і не бачилися два тижні, але після дороги їй було не до подружніх любoщів.

Вранці прокинулася пізно – Роман уже пішов на роботу. «Який турботливий: тихесенько зібрався, щоб не розбудити», – усміхнулася до себе.

Домашніх справ за два тижні накопичилося чимало. А завтра ж уже на роботу. Вона взялася за прибирання, прання. Ближче до вечора заїхала сестра і забрала Соню, щоб відвезти до батьків.

Зоя, вимкнувши духовку, де стояло приготовлене за її особливим рецептом м’ясо, прилягла на диван, щоб трішки відпочити.

«Доцю відправила, можна і роoмантичний вeчір влаштувати», – мрійливо подумала жінка.

Раптом пролунав дзвінок у двері. «Хто б це? У Роми ключі є, та й рано йому ще з роботи повертатися. Напевно, Сонька щось забула», – промайнуло у голові, поки йшла відчиняти.

***

На порозі стояла нeзнайoмка.

– Доброго дня, – рішуче привіталася вона. – Я Світлана.

– Ну, і що? – здивовано запитала Зоя.

– Як-то що? Він вам нічого не сказав? От падлюка, обіцяв же все вирішити, – видно, що жінка розсердилася.

– Ви можете толком пояснити, чого хочете? – почала нервувати Зоя.

– Як чого? Вашого чоловіка. Точніше, уже мого. Ми з Ромою любимо одне одного, – безцеремонно відповіла Світлана.

Якби у квартирі приземлився космічний корабель з прибульцями, Зоя була б не настільки вражена, як цією наглою заявою нежданої гості.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩