– ТА ЩО ТИ З НЕЮ БАЧИТИ БУДЕШ? КОРІВ, ТЕЛЯТ І ФУРИ З ГНOЄМ ТА СИЛОСОМ! ГAНЬБА ЯКА: МОЛОДИЙ БУХГАЛТЕР І CМЕPДЮЧА ДОЯРКА! БУТИ ТАКОГО НЕ МОЖЕ!

 

Бухгалтерка Зоя Семенівна була жінкою вольовою та вредною. Чортів давала вдома й на роботі. А що вже вислухав син, коли заїкнувся, що одружуватися буде на сусідській дівчині! «Тобі селючка не пара! У мене невістка має бути панська: городська та вчена», – постановила Зойка.

«Дочка доярки тобі не пара»

І чоловік Петро, який весь вік на комбайні віджнивував, і син-одинак Миколка, якого бухгалтером до мамочки в контору пристроїли, вважали за краще не сперечатися із Зоєю. Правда, Микола трохи надув щоки, коли та заборонила женихатися до красуні-сусідки Настуні. Вони ще зі школи дружили, часто в клyбі бачилися. Хлопець кілька разів проводив її додому, бо ж поруч живуть.

– Не дасть твоя мама нам разом бути, – зітхаючи, частенько повторювала дівчина.

– Та що ти таке вигадуєш? Європа надворі, а не дрімуче минуле. Зараз діти роблять те, що хочуть, – казав хлопець, хоч у самого й на душі шкребло від недоброго передчуття.

І розмова з матір’ю таки відбулася:

– Почула в конторі, що мій син з дочкою доярки сходитися надумав! – пішла одразу в наступ. – Та що ти з нею бачити будеш? Корів, телят і фури з гнoєм та силосом! Гaньба яка: молодий бухгалтер і cмеpдюча доярка! Бути такого не може!

– Мамо, Настуня не доярка. Вона на мeдсестру вчиться, – пробував заступитися за дівчину. Та хто його слухав! Зойка і матір дівчини при всіх відчитала, коли та прийшла зарплату отримувати: мовляв, общипана курка павичу не товариш. Настя хоч і бідна була, але горда. Щоб уникнути насмішок, почала обходити Миколу стороною. А згодом знайшла роботу у місті, то й взагалі рідко приїжджала у село.

Cпокусився на тонкі брови та миле личко

Саме в цю пору до них на практику прийшла Аллочка – економістка. Брови вискубані, вії – нарощені, нігті, як у півня баби Маньки. Волосся – біле-білюсіньке, як пух. У вухах модні сережки дзвенять. Личко гарне, вималюване, ну, ніби зірка якогось серіалу! Якщо сільські тітки плювалися, дивлячись на таку фіфу, то у Зойки аж очі загорілися, коли побачила міську пані. А ще як почула, що тато їй купив двокімнатну квартиру, бо він великий начальник, то вирішила: розiб’ється, а свого Миколку таки женить на ній.

Хлопець не дуже й противився, бо Аллочка видавалася такою симпатичною милою дівчинкою. Буквально за місяць й весілля відгуляли. Коли зайшла мова, де житимуть молодята, виявилося, що ніякої квартири у Аллочки немає, то їй видумалося якось ненароком. «Ну, нічого, – сміялася Зойка-свекруха. – У колгоспі свиней багато. Скоро буде вам квартирка, а поки знімемо кімнатку».

Однак не так просто було колгоспну худобу перевести в нерухомість. Настали скрутні часи. Усе розвалювалося, розкрадалося ще на верхах. Зойці ніяк не вдавалося назбирати грошей на житло дітям. А невістка виявилася не промах, переплюнула саму Зойку: і так їй виговорювала щодня по телефону, що та й не знала, де діватися. То була незадоволена, що Миколка мало заробляє, то сердита, що передали їм сало, а вона ж хотіла телятини.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩