КАТЯ ВИХОВУВАЛАСЯ У ВІРУЮЧІЙ РОДИНІ, ТОЖ МАЛА БАГАТО ЗАБ0Р0Н. КОЛИ Ж, ЗРЕШТОЮ, УСЕ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО, МАТИ БUЛАСЯ В ISТЕРUЦІ: ЩО Ж СКАЖУТЬ ЛЮДИ? ЯК ТЕПЕР ПРИЙТИ НА ЗІБРАННЯ, ПОДИВИТИСЯ В ОЧІ ВІРУЮЧИХ?

Катерина сиділа біля вікна і вдивлялася в темряву. Краплі холодного осіннього дощу барабанили у вікно, наче хотіли залетіти до кімнати. Вона любила цю негоду, адже тоді можна було сховатися від усього світу, залишитися наодинці зі своїми думками. А вони, наче мухи у Спасівку, так і роїлися у голові. Спогади пролітали, наче швидкісний потяг. Якби ж могла повернути все назад, якби ж могла виправити помилки…

Катя виховувалася у віруючій родині, тож мала багато заборон. Місця, де дозволяли бути п’ятнадцятирічній дівчині, можна було перерахувати на пальцях: школа, зібрання і гурток співів. Набожні батьки навіть телевізора вдома не мали, тож увесь свій вільний час вона просиджувала за підручниками. Однокласники, кепкуючи, називали її штундівською заучкою. На всі ці кпини Катерина лише заливалася слізьми, не наважуючись щось сказати у відповідь. Коли спробувала розповісти про свої проблеми батькам – ті відмахнулися. Гримнули, аби не звертала уваги на тих грішників, яким призначено гоpіти в пeклі.

Друзів Катя теж не мала. Хіба що двоє дівчат, з якими разом ходили на службу Божу, але ж у них були свої інтереси. Вони вже поглядали на хлопців, наче ненароком кокетували з ними. Їй же про парубків і думати заборонялося.

Все змінилося, коли на будівництві у сусідів з’явився новий робітник. Щойно вгледівши його, Катя аж захиталася: високий, статний… Саме таких її однокласниці роздивлялися у модних журналах. Крадькома спостерігала за ним з вікна, розуміючи, що ця красива мрія так і залишиться нездійсненною.

Щоранку, йдучи до школи, вона на мить затримувалася біля сусідського паркану. Все виглядала на дворі того красеня. Уроки тягнулися нудно: теореми, синуси, епітети… В голову зовсім нічого не лізло. Хотілося швидше додому, аби знову подивитися на нього.

Хоч Катині стосунки з матір’ю й важко було назвати дружніми, якось наважилася погомоніти з нею по-дівочому. Хотіла поділитися своїм захопленням, спитати поради. У відповідь почула, що її почуття – цілковита нісенітниця та малолітня дуpня.

– Та як ти взагалі посміла глянути на мирського? Підростеш – тоді й знайдем тобі гідного парубка серед церковних братів.

Матері перечити не стала. Ховаючи сльози, пішла до своєї кімнати. Мама мала рацію – то все дитячі дурниці, або, як жартували однокласниці, перший гopмoнальний сплеск. Варто зосередитися на навчанні.

Та юнак притягував до себе, немов магнітом. Щоразу зупинялася на мить біля сусідів, аби хоч краєчком ока подивитися на нього. Розуміла, що вони не пара. ЇЇ батьки нізащо не дозволять їм зустрічатися, бо він не їхньої віри. Та й такий красень навряд чи колись зверне увагу на це недолуге дівчисько.

Невдовзі Катя стала помічати, що хлопець придивляється до неї. Спершу лякалася цих поглядів, червоніла, опустивши очі, втікала мерщій в будинок.

– Привіт, красуне! Не заморилася за цілий день на сонці? – якось почула за спиною. – Час би вже й перепочити. Грядки до завтра нікуди не подінуться.

Слово за слово – і зав’язалася розмова. Кремезного красеня звали Романом, він був із сусіднього району. Сільське безробіття змушувало вештатися світами у пошуках заробітку. Катю ж парубок запримітив одразу, приглянулася своєю спокійною вдачею. Вичікував момент, коли суворих батьків не буде вдома, аби заговорити. Почалися таємні зустрічі тихими весняними вечорами.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩