– АНДРІЙ МІЙ СИН. НІЯКОГО ВЕСІЛЛЯ НЕ БУДЕ. ЗЕЛЕНИЙ ВІН ЩЕ. ЗА СЛЬОЗАМИ ОЛЕСЯ Й НЕ ПАМ’ЯТАЄ, ЩО БУЛО ДАЛІ. МАТИ ЗАГОЛОСИЛА Й ЗАХОВАЛАСЯ У НАЙДАЛЬШУ КІМНАТУ ХАТИ. “ЯКОГО СОРОМУ НАРОБИЛА”, – ТІЛЬКИ Й МОВИЛА СЕСТРА. А ЛЮДИ ПЕРЕГЛЯДАЛИСЬ ОДНЕ З ОДНИМ ТА Й ПОТИХЕНЬКУ ПОЧАЛИ ВТІКАТИ З ДВОРУ

Бабуся Олеся то підмітала хату, то кидалася на кухню перевірити, чи все добре приготували. Хоч і невістки косо поглядали, сини заспокоююче всміхалися: “Мамо, не хвилюйтеся, все буде по вищому розряду”. Ага, як тут не хвилюватися, коли он скільки гостей накликали. Сусіди й родичі зійдуться, бо сьогодні у них з дідом золоте весілля. І 50 літ тому так само гамірно було на їхньому подвір’ї, от тільки збиралася вона заміж за іншого.

Син начальника не захотів ceлючки

У селі їх сім’ю поважали. Батько був агрономом в колгоспі. Мати й старша сестра вчителювали в школі. Тож і за Олесю вирішили, що й вона стане педагогом. Дівчина не перечила, бо мала тиху й спокійну натуру. Вчилася добре, на вихідні завжди приїжджала додому, щоб допомогти. Про справи в інституті розповідала скупо, мовляв, все добре, “хвостів” не маю. “А кавалера якого там здибала?” – допитувалась сестра.

“Рано мені ще про хлопців думати, от закінчу навчання, тоді подивимось”, – розважливо відповідала. Три роки минуло у звичайному ритмі, а от на четвертому курсі Олеся стала рідше навідуватись у село. “Хочу з дівчатами в театр, на концерт піти. Ще встигну на полі напрацюватися”, – говорила. Та де в селі щось від когось втаїш.

– Ти чула, агрономова доця злигалась в городі з якимось паpтійним синочком. Вчаться разом. Вона за нього всі конспекти пише, а він її в театри водить. Ще буде на старості літ наш Павлович паpтійним сватом, – перешіптувались по кутках кумасі.

Дійшли ті чутки й до матері. “Правда це чи ні? – влаштувала допит доньці. – Якщо він хороший хлопець, дружіть на здоров’я. Навіщо ховатись по закутках. Ми люди хоч і прості, але працьовиті. Всі нас поважають, хоч до високих чинів не доробилися, та нічого не вкрали й ворогів не маємо. Дасть Бог і весілля зіграємо”.

Після цієї розмови Олеся й почала думати про заміжжя. Якось на прогулянці з коханим прохопилася, що хотілося б вже за ручку діток водити. “То давай одружимось”, – несподівано легко запропонував Андрій. На вихідних повідомила приємну новину вдома. “Свині в хлівці рохкають, гроші з книжки знімемо, музик наймемо. Буде весілля на цілу околицю. Тільки ж пoзнайoм нас з майбутнім зятем”, – зауважив батько.

Андрій же навпаки не вельми зрадів перспективі їхати в село. “Та чого спішити, весілля ж не завтра. Ще встигнемо побачитись й наговоритися”, – чула Олеся щоразу, як тільки заводила мову про батьків.

На порозі випускні іспити. Доводилось ночами перечитувати книжки, перелистувати конспекти. Андрій з Олесею разом вчили білети. Про домівку дівчина й не згадувала. Тому мати, зібравши у клуночок сметанки, пиріжків, свіжого хліба, вирішила поїхати до дитини. Так і зустрілася з Андрієм. “Що ж ти говорив-говорив за весілля та й забув, а ми потрохи готуємось. То коли пекти коровай?” – приперла таким запитанням до стінки хлопця.

“Давайте через два тижні, як іспит складемо”, – неохоче буркнув. Олеся щасливо всміхнулась.
Хлопець з дівчиною радісні виходили з кабінету. Тепер можна полегшено зітхнути, навчання позаду, скоро отримають дипломи. “То як, домовились, через два тижні одружуємось?” – перепитала Андрія, коли проводжав її на автобус. “Ага, чекай обов’язково”, – і поцiлував.

Все село зійшлося допомагати готувати на весілля до Павловича. Вчительки одягнули фартушки й смажили котлети. Дружки прибирали шалаш і пересміювались, мовляв, чи гарних парубків привезе з міста жених. А наступного дня зранечку прийшли до Олесі, щоб допомогти одягнути наречену.

В ошатній сукні з біленькими кучериками – не могли намилуватися красунею. Вже й гості зійшлися, музики почали трумкати, а молодого все нема й нема. Коли біля воріт зупинилась “Волга” й з неї вийшов нeзнaйoмий чоловік, кухарки покликали батька, мо’ який його товариш.

– Андрій мій син. Ніякого весілля не буде. Зелений він ще. Та й про кар’єру треба думати, а не про бики та корови в селі. А це вам компенсація за витрати, – й простягнув жменю рублів.

Сердитий Павлович розірвав їх на дрібні шматочки…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩