Я стільки сил в неї вклала. Весь свій час я присвячувала Даринці, а тепер, коли вона стала дорослою, вона має сміливість говорити, що їй цього не потрібно було, що все це я робила з нею, через свої нереалізовані мрії. Допоможіть мені! Подивіться поглядом зі сторони і скажіть, де тут моя вина? Що я зробила не так?

 

З 1 рочку моя Даринка відрізнялася від своїх однолітків. Була гіперактивною. Наприклад, коли всі інші дітки спокійно гралися в пісочниці, вона “намотувала круги”. Тобто її треба було постійно чимось займати. І я стала робити з нею те, що вважала за потрібне…

Так як я викладач фортепіано і улюблена робота – моє покликання, я почала вчити Даринку. Їй ще не було 2-х років, а вона вже знала всі букви, в 2 роки складала склади, в 3 читала. Я пишу це, тому що дочка починає звинувачення з цього моменту. Каже, не треба було вчити читати. Чому?

Вона каже, що це і все інше, що я зробила в цьому житті, що стосується її – це я робила для себе. Але ж ми і грали теж. У неї були велосипеди, самокати, улюблені іграшки, ляльки, майже всі що захоче. Енергії було занадто багато, і я вирішила спробувати дівчинці спорт. Поруч була школа художньої гімнастики з прекрасним тренером вищої категорії. Я сама теж займалася цим в дитинстві, і вирішила спробувати для Даринки.

Вона не зовсім підходила по фігурі, широка кістка, але складена красиво, і якщо дотримуватися дієти, можна було займатися. Тренер нас прийняла, але не в перших рядах її улюбленців. Їй потрібні були довгі ноги, зовсім худорляві дівчата, а у моєї була велика голова (тому що розумна, короткі ручки, ніжки, але не те, що потрібно).

Але поруч нічого більше не було хорошого для дівчаток, і ми вирішили залишитися і займатися для себе. Там травм не буває (наприклад в спорт. гімн. Я б нізащо не віддала свою дитину), при цьому з дитинства прищеплюється турбота про свою гарну фігуру, це було як раз для неї, тому що алергія на багато продуктів харчування.

Ми займалися, розтягувалися дома, виконували вимоги тренера, але завжди моя дівчинка була не в числі кращих, тому що не вистачало здібностей. Їй було від цього важко, але ж не завжди в справі треба бути кращим. Красиві купальники, обруч, стрічка, м’яч, тренування. Звичайно, тренувань було багато, але їй подобалось.

В той час мене несподівано покликали туди працювати концертмейстером, супроводжувати хореографію. Ми здружилися з тренером, і як колега по роботі, вона для моєї дочки робила все що могла. Тобто вона стала трохи “привілейованою”. І на змагання їздили, і найкращі купальники, і місце в груповому танці. Але все було в розумних межах, все по можливостям.

Даринка теж намагалася в свою чергу, але не було у неї такого завзяття, працьовитості як у інших дітей. У гімнастику теж я даремно її привела (за словами дочки, якщо немає здібностей, не треба було мучитися, багато на це сил йшло, їй шкода). Звинувачує мене в тому, що це я робила для себе, дивилася на неї, насолоджувалася її успіхами, їздили всюди по змаганнях, до 2 дорослого розряду дійшли (займаються гімнастикою до 9-10 років).

Все це не треба було робити по її словам. Я знущалася над нею, “розтягувала”, а всі сміялися над нею, говорили, що вона товста. Хоча я бачила, що всі дівчата ставилися до неї добре, запрошували на дні народження, гуляли разом після тренувань. Але їй цього було мало. Їй треба було, щоб всі захоплювалися нею, як лідером.

У 4-5 років вдома я стала з донькою паралельно займатися на фортепіано, розуміючи, що гімнасткою вона не буде. Може, тут вийде щось серйозне. Коли їй було 6 років, народився син, перерва в навчанні. Було тяжко. У 6 років дочка пішла в 1 клас, тому що чекати до 7 було не можна.

Вона вже вміла все і могла, дуже швидко схоплювала інформацію. Вже тоді в 1 класі вчителька сказала, що їй тут нудно, нема чого робити на уроках. Їй би в ліцей або школу з прискореною програмою. Її енергія била ключем. Тоді ми пішли з 2 класу загальної школи в музичну. Все це було поруч з будинком. І музика і гімнастика. Ходили туди і туди. Ще на вокал вона захотіла і на англійську мову.

У школі вчила німецьку, а приватно вивчала англійську. Дві мови вивчала і раніше це мені здавалося нормально, а зараз просто неймовірно: дочка була в школі кругла відмінниця (щороку похвальні листи отримували), з гімнастикою їздили на змагання (купа медалей і грамот).

На музичних конкурсах різних рівнів 1-е місця, Гранпрі, всеукраїнські конкурси, за кордон 2 рази їздили, прямо додому приходили з преси, писали про неї статті в місцевій газеті. Але це ще не все. На олімпіадах з шкільних предметів теж грамоти, призові місця районного рівня.

Все це було одночасно і тривало до 5 класу. У 4 класі Дарина поступила в ліцей для обдарованих дітей, але їй там було погано, важко, вона плакала, почала хворіти, говорила, що вона маленька, всі великі, і я її забрала звідти через пів року. Потім її взяла до себе в клас професор, відомий викладач фортепіано при сильному муз. коледжі. Потрібно було визначатися.

Ми з’їздили туди, подивилися, спробували, і вона сама вирішила, що хоче вчитися тут музиці. Потрібно було кинути все і залишити тільки загальноосвітню школу і їздити в музичну. Це далеко – сама не добереться. Підключилися всі родичі. Всі возили її 3 рази в тиждень. Гімнастику кинула, спочатку нове навчання не принесло результатів, було важко морально.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩