Історія, яка трапилася зі мною одного разу може стати уроком для інших!

 

Напевно, років 10 вже ходжу до одного стоматолога. Хороший мужик він і лікар від Бога, як то кажуть. Ми з ним уже як товариші, завжди можемо поговорити про своє. І ось одного разу було щось дивне. Дзвоню я йому, щоб записатися на прийом. Довго не брав трубку, не схоже на нього.

– Привіт, Борисовичу. Ти як? Щось трапилося?

– Та ні … Все добре, – відповів доктор.

– Я до тебе збираюся заскочити, – все далі бадьоро продовжую я.

Мовчить. Дивно …

– Алло, ти мене чуєш? – голосно крикнув я в трубку.

– Так, так, чую. Не зможу тебе зараз прийняти. У мене є колега хороший, скину тобі номер, зробить все добре. Незручно зараз говорити. Давай, – і скинув виклик.

Хоч номер він і скинув, але до іншого лікаря я не хотів йти. Вирішив, може він просто зайнятий зараз, подзвоню потім. Зуби не в критичному стані, зможу почекати. Набираю через пару днів:

– Алло, Борисовичу. Я вирішив, що не хочу міняти стоматолога, та й легше стало. Тебе буду чекати.

– Точно? – недовірливо питає доктор.

– Звісно! Ти ж живий, навіщо мені інший лікар.

Доктор трохи помовчав і відповів:

– Я радий буду тобі допомогти, але навряд чи це станеться незабаром. Ти не запускай зуби, щоб гірше не було.

Я вирішив не здаватися:

– Не переживай, я буду чекати тебе стільки, скільки буде потрібно.

– Добре … я зараз у від’їзді, передзвони мені через пару місяців.

І ось, через місяць, набираю по все тому ж телефоні. Борисовичу продовжує відмовлятися і пропонує мені знову іншого лікаря. Зуб вже почав мене конкретно мучити, але я продовжив чекати свого лікаря.

Через тиждень телефонує мені Борисович:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩