– І горда, і пихата, і слова доброго не скаже, і в ноги не падає при зустрічі, – свекруха говорила про невістку подругам, – Сина мого охомутала, жити зовсім не дає, він ще зовсім молодий, йому б з друзями гуляти, а він дитину бавить! І вона майже на десять років старше Вані!

 

Жили – були, як в казці, Іван та Поліна, добре жили, дружно, любили один одного, і була там ще зла відьма, свекруха.

Так вона жінка начебто хороша, проста, працьовита, штукатуром-маляром працювала, а як вип’є, так і починалося.

– І горда, і пихата, і слова доброго не скаже, і в ноги не падає при зустрічі, – говорила вона про Поліну подругам, – Сина мого охомутала, жити зовсім не дає, він ще зовсім молодий, йому б з друзями гуляти, а він дитину бавить!

– Та вже, не пощастило тобі з невісткою, – піддакували подруги.

Це був найстрашніший гріх невістки, що вона була майже на десять років старше Вані, вони познайомилися, коли йому і вісімнадцяти не було. В одній компанії Новий рік відзначали, іншому він був її брата молодшого.

Як познайомилися, так і любов у них почалася. Зустрічалися, гуляли, вона його після школи вмовила, вчитися йти в технікум, допомагала у всьому, так і жили, коли вісімнадцять стукнуло йому, вони розписалися, за руки, за ноги його ніхто не тягнув, сам запропонував.

Потім донька народилася, Ваня днем ​​навчався, а вночі вагони розвантажував, не скаржився, навпаки, дочку з дружиною обожнював.

Як технікум закінчив, в армію його призвали, батьківщині борг віддавати треба, неважливо, що дитина маленька. Йдучи в армію, маму наказав, щоб дружину його не ображала, а доглядала і допомагала.

Ось Поліні і діставалася турбота і допомога, вони хоч і не жили разом, але квартира була свекрухи, і невістка, стиснувши зуби, терпіла все нападки з боку другої матері.

Та часто в гості заходила, і розповідала, як жити треба, так як дитину виховувати, особливо напідпитку, а Поля слухала, не виженеш адже мати чоловіка з її ж квартири, а робила по-своєму, не маленька вже, сама все знає і вміє.

Переїхати можливості не було, вона в декреті, чоловік в армії, так і жила, дні рахуючи до його повернення.

Після армії, вони пристосувалися, і взяли в кредит, маленьку квартирку-студію, сімнадцять метрів, і з’їхали взі свекрухоної квартири, ось вже свято було.

Тепер Поліна сама була господинею, якщо бабуся твереза ​​прийшла побачитися з онукою добре, якщо не в собі, то й на поріг не пускала, нічого дитину лякати.

Так, власне, свекруха, особливої ​​любові до онуки не відчувала, так, подаруночки носила, все більше для галочки, щоб потім перед подругами похвалитися, що вона для сина і невістки все робить, а вони не цінують.

Подружжя, на кшталт, і любили один одного і жили дружно, тільки здогадувалася Поліна, що почав гуляти її Іван, але закривала очі на це, вважаючи своєю провиною, що ні нагулявся він, не встиг, сподівалася, що пройде, розсудливий чоловік.

Але коли до неї зявилась молода дівчина, і попросила гроші на аборт, «Так як Ваня телефон не бере й від зустрічей відмовляється, а самі ми не місцеві, і їсти нам нічого, не те що дитину…»

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩