КОЛИ Я СИДІЛА В ДЕКРЕТІ, У ЧОЛОВІКА ПОЧАЛИСЯ ПРОБЛЕМИ НА РОБОТІ. ПОКИ ШУКАВ ІНШУ РОБОТУ, МИ ВСТИГЛИ ВЛІЗТИ В БОРГИ. ТОДІ ЧОЛОВІК ЗВЕРНУВСЯ ДО СВОЇХ БАТЬКІВ, ПОЗИЧИТИ У НИХ ГРОШЕЙ, ЗНАЮЧИ, ГРОШІ У НИХ ЗАВЖДИ Є. АЛЕ МАМА ШВИДКО ПОСТАВИЛА ЙОГО НА МІСЦЕ: «СИНКУ, НАВІТЬ НЕ ПРОСІТЬ – НЕ ДАМ, ВИКРУЧУЙТЕСЬ САМІ»

 

Мої свекри – дуже багаті люди, але вони нам не те, що не допомагають, вони навіть в борг ніколи не не дадуть. Що таке бідність, я добре знаю з дитинства. Ми жили в гуртожитку, мама працювала на швейній фабриці, а вечорами брала додому «халтурку» як вона називала: кому що підшити, підлатати. Тоді всім було туго, але кожен допомагав, як міг. Ми так і вижили на сусідській взаємовиручці.  Загалом, виживали як могли, але навіть в ті часи намагалися один одному не відмовляти ні в чому.

Батька свого я взагалі не знаю, він почав пити і мама вигнала його ще коли я була маленькою. Аліментів від нього, зрозуміло, не було, мама все тягнула сама. Недавно мама вийшла на пенсію, але ще підпрацьовує. Той гуртожиток вже давно знесли, а натомість дали маленьку двокімнатну квартиру.

А потім я познайомилася з Тарасом. На той час він жив не в шикарній трикімнатній квартирі своїх батьків, а жив разом з своїм дідом. Дідусь сильно хворів і щоб не наймати йому доглядальницю, Тарас жив у нього в квартирі. Я тоді ще подумала, яке ж добре серце у цього хлопця.

Тарас ніколи не запрошував мене  до себе, соромився, бо дідусь був трохи не в собі. Коли дідуся не стало, мій чоловік важко пережив цю втрату.

Тоді то я і познайомилася з майбутніми свекрами. Мені було дивним, що свекруха не зронила ні сльози за своїм батьком. На поминках вона бігала, роздаючи накази офіціантам, розповідала про дідуся історії, а після міроприємства жваво почала складати залишки сирів, ковбас і салатів в контейнери. Я була дуже здивована такою її поведінкою.

Одружилися ми через шість місяців і пішли жити в дідусеву квартиру. Свекруха сказала, що вона в траурі, тому ми скромно святкували в квартирі моєї мами, бо в нашій ми почали ремонт.

Ремонт ми робили самі, можна сказати власноруч. Свекруха припіднесла все так, ніби квартира – це весільний подарунок нам від неї. Ми проковтнули це, хоча дідусь власноручно підписував документи на спадок на користь онука.

Коли я народила сина, з усіх боків посипалися подарунки: мої подруги завалили мене дитячим одягом і іграшками, чоловік купив купив ліжко з коляскою. Моя мама власноручно пошила спальний набір для онука. І лише свекри не подарували нічого, сказали, що з подарунком треба почекати до пенсії.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩