СИН ВМОВИВ ГАННУ ПРОДАТИ ХАТУ І ПЕРЕЇХАТИ ДО НЬОГО В КВАРТИРУ. ТА СЕРЦЕ СТАРЕНЬКОЇ ПІДКАЗУВАЛО ЇЙ, ЩО З НЕВІСТКОЮ ПІД ОДНИМ ДАХОМ БУДЕ ВЖИТИСЯ НЕ ПРОСТО. – ГАННО МИХАЙЛІВНО, ДО НАС ЗАВТРА ПРИЙДУТЬ ГОСТІ, ВИ Б НЕ МОГЛИ НЕ ВИХОДИТИ З СВОЄЇ КІМНАТИ, – ЯКОСЬ ПОПРОСИЛА ВІКТОРІЯ І ВІД ЦЬОГО ПРОХАННЯ ЛІТНІЙ ЖІНЦІ БУЛО ТАК ПРИКРО, ЩО ВОНА ВЕСЬ ВЕЧІР ПРОПЛАКАЛА

 

Був гарний весняний ранок, але на душі у Андрія було дуже тривожно. Андрій вийшов з машини і підійшов до багажника. Витягнув звідти пакет з фруктами, ноги були ватяними. Від хвилювання його трясло, до матері він не приїжджав два місяці.

Андрій зайшов в хол до будинку престарілих, а в голові підбирав слова, якими міг виправдати свою таку тривалу відсутність. Це був доволі дорогий заклад, куди він нещодавно відправив свою маму.

***

– Ганно Михайлівно, ну навіщо вам цей старий, немодний светр? – фиркала молода дружина Андрія Віка. – Ви ж його у Києві жодного разу і не одягнете.

Літня жінка стиснула губи:

– Гарний светр, я його давно ношу і дуже люблю.

Друга дружина сина їй дуже не подобалася, але вона з усіх сил намагалася не ображатися на її постійні грубі вислови.

– Викиньте це лахміття, – не вгамовувалася невістка. – Андрій вам нове купить.

В цей момент до хати зайшов і сам Андрій і повідомив, що Зіроньку він відвів до сусідки. Літня жінка почала плакати, невістка різко зупинила її:

– Скільки вже можна побиватися за тою нещасною козою? – і осудливо глянула на чоловіка.

– Ти міська, і тому нічого не розумієш, – спокійно сказала Анна Михайлівна. Жінка ще хотіла перед від’їздом попрощатися з чоловіком, який назавжди тут залишиться у місці вічного спочинку, та невістка і тут строго відрізала:

– Та вже нема часу туди іти. До літака залишилося лише чотири години.

– Невже ти думаєш, що я поїду звідси, не попрощавшись з своїм чоловіком? – тепер уже рішуче запитала старенька?

За годину вони вже мчали в автомобілі в нове життя. Ганна Михайлівна із сумом сказала: – Як я буду жити без рідної домівки? Я ж все життя тут провела. І Василька тут свого залишила…

– Ой, мамо. Не переживай ти так, тобі у нас добре буде, а сюди ми будемо повертатися, – намагався заспокоїти жінку син.

Але серце старенької підказувало їй, що з цією жінкою під одним дахом їй буде не просто вжитися…

***

Київська квартира Андрія була просторою і світлою. Матері син відразу ж виділив окрему кімнату.

Якось невістка почала розмову, не дуже зрозумілу для Ганни:

– Ганно Михайлівно, не знаю, чи вам Андрій казав, що ця квартира – не наша. Ми її винаймаємо, і заплатили за три місяці вперед пристойну суму.

– Багато заплатили? – перепитала Ганна, не розуміючи, до чого хилить невістка.

– Ви б, може, ділянку свою з напіврозваленою хатою в селі продали і таким чином внесли свій вклад.

Ганна Михайлівна аж присіла від несподіванки. Вона розуміла, що допомогти синові треба, але щоб продати будинок, в якому вона провела більшу частину свого життя… Жінка запитально глянула на сина:

– Мамо, вирішуй сама, – сказав Андрій після незручної паузи. – Якщо не можеш, ми дамо раду і без цих грошей.

Після багатьох безсонних ночей і виплаканих сліз, Ганна підійшла до сина і попросила допомогти з оформленням продажу земельної ділянки разом з будинком.

***

– Ганно Михайлівно, до нас з Андрієм ввечері прийдуть гості, – якось здалеку зранку повідомила Вікторія.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩