Ми жили в квартирі мого дідуся. В той час, як я забезпечувала сім’ю і все тягла на собі, мій чоловік таємно від мене купив квартиру і сказав, що там буде жити його мама. Я збираюся подати на розлучення і поділ майна

 

Спочатку, після весілля, ми жили у його батьків. Життя там для мене легким назвати не можна було. На будь- які мої боязкі прохання мені відповідали: «Це наша квартира, а не влаштовує – речі збирай, і йди. Ти не вдома, щоб командувати».

Двері до нас в кімнату відкривалася в будь-який момент. Свекор і свекруха робили все, щоб черговий раз нагадати, що вони тут господарі. Я терпіла, міцно запам’ятавши урок – я не в себе вдома. Ми з чоловіком переїхали від свекрів 10 років тому. Мій дідусь захворів і потребував догляду. Я була в декреті, часу на дитину і діда цілком вистачало. Дідусь, в обхід мами і дядька, написав на мене дарчу на квартиру.

Дід ще живий – йому майже 80 років. Але живе він в будинку для літніх людей, сам так вирішив. Я його відвідую, кілька разів на місяць. Чоловік дуже неоднозначно ставиться до того, що квартира в моїй власності. А кілька років тому його «відпустило». І тоді ж він почав приносити додому в два, а то і в три рази менше грошей, ніж раніше. Мені б тоді насторожитися, але я звикла йому вірити.

Свекруха, 7 років тому залишившись вдовою, піддалася на умовляння старшої дочки, продала свою квартиру і переїхала в якесь маленьке містечко, де житло значно дешевше, віддавши різницю в ціні доньці на житло.

Чоловік тоді дуже пошкодував, що відмовився від батьківської спадщини з користь матері. Зараз мати чоловіка хворіє. Від її будинку до лікарні дуже далеко і вона вирішила перебратися «ближче до цивілізації». Але – не до дочки, та їй відразу відмовила, а до нас, як я думала. А що ще я могла подумати, побачивши її з сумками на порозі? Знайома ситуація – приживалка в чужій хаті. Як я колись. Мені про майбутній переїзд ніхто не сказав. І її поява на порозі стала для мене неабияким сюрпризом.

Чоловік почав виправдовуватися:

– Ми ж колись жили у мами, нехай тепер вона у нас поживе!

Жили? Ми там жили? Не знаю, як чоловік, а я там виживала, і в цьому не останню роль відіграла його мама. Сільки «приємного» я ​​вислуховувала майже щодня. Згадувати противно. І я повинна була терпіти цю жінку в своїй квартирі? Приблизно так я їй і сказала. Дозволила переночувати у нас – не гнати ж проти ночі, і порадила поїхати до дочки, прямим текстом сказавши, що я їй не рада.

– А з чого ти взяла, що я до доньки поїду? Я буду жити в квартирі сина. Коли будинок здадуть, – «утішила» мене свекруха. Я спочатку не зрозуміла – яка квартира сина? Що за така нерухомість є у мого чоловіка, про яку я не знаю?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩