Я ПОВЕРНУЛАСЯ ДО СВЕКРУХИ, ЩОБ ЗАБРАТИ ІГРАШКУ, ЯКУ ЗАБУЛА МОЯ ДОНЬКА. ВИПАДКОВО Я ПОЧУЛА В КОРИДОРІ РОЗМОВУ МАРИНИ ВОЛОДИМИРІВНИ З СУСІДКОЮ. ВОНА СКАРЖИЛАСЯ ЇЙ НА НАС: – УЯВЛЯЄШ, ВЖЕ ОСЬ ДЕСЯТЬ РОКІВ ТАК ПРОДОВЖУЄТЬСЯ! ЗРАНКУ ЙДУ ДО НИХ, ЯК НА РОБОТУ, І СИДЖУ З ДІТЬМИ ДО ВЕЧОРА. ПОКИ ЇМ ВСЕ ПЕРЕРОБЛЮ, НА СВОЇ СПРАВИ ВЖЕ ГЕТЬ СИЛ НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ. ЯК НЕ ОДНЕ, ТО ІНШЕ. Я БУЛА ОШЕЛЕШЕНА ПОЧУТИМ, ТАКОГО ВІД СВОЄЇ СВЕКРУХИ Я ТОЧНО НЕ ОЧІКУВАЛА

 

Не знаю, що там кажуть інші, але у мене завжди були дужі хороші стосунки із свекрухою. Всі ці роки я була впевнена, що мені з нею дуже пощастило. Насамперед, вона мені дуже допомогла з дітьми. З першого дня, як ми привезли сина додому, свекруха приходила щодня і я вважала, що це за власним бажанням, за що їй щиро була вдячна.

Але нещодавно я дізналася дещо інше. Я дещо збентежена. Але, все по порядку.

Зараз у мене троє дітей, старшому синові десять, дочкам чотири і два, і, хоча я ще в декретній відпустці, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків, мені дуже потрібні.

Так уже повелося, що свекруха на пенсії і приходить до нас щодня, як на роботу. Я вже навіть пропонувала залишатися у нас ночувати, та вона каже, що свекра залишити самого зовсім не може. Свекруха приходить, переодягається і без зайвих слів береться за справи: починає мити посуд, вішати білизну, заправляти ліжка, гратися з дітьми чи готувати їжу. Роботи в домі, де є троє дітей, завжди знайдеться.

За цей час ми навіть подружилися із свекрухою. Вона завжди до мене була такою привітною і лагідною:

– Оксаночко, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти?

Я її щиро любила, а діти мої бабусю просто обожнювали. Всі ж вони виросли в неї на руках. До того ж Марина Володимирівна ніколи не приходила з пустими руками. Обов’язково щось принесе, то банан, то печиво, то цукерки, то пакетик обожнюваного дітьми «шоколадного молока».

Зараз, коли старшому сину вже десять, я і сама добре справляюся, та свекруха все одно щодня приходить – це вже наче традиція якась. Але були періоди, коли без допомоги свекрухи я просто не впоралась би. Особливо зі старшим сином, я сама була молода і нічого не знала, а син народився передчасно, з невеликою вагою, постійно плакав і спав тільки на руках. Чоловік цілими днями був на роботі, от тоді то і мені найбільше пригодилася допомога свекрухи, так як моя мама жила далеко в селі.

Я щодня хвилювалася, що буде, якщо Марина Володимирівна з якихось причин сьогодні не прийде. Але, спасибі їй, за перший рік свекруха не пропустила жодного дня. Забирала дитину на вулицю, гуляла з ним годинами, давала мені трохи відіспатися.

Далі бабуся сиділа з іншими дітьми, коли я народжувала другу і третю донечку. Забирала інших до себе, коли один з них захворів. Словом, завжди була на підхваті. Про таку допомогу інші лише мріють.

Останнім часом, якщо нам кудись треба, ми завозимо дітей до свекрухи, а потім забираємо. В неділю ми поїхали на закупки і залишили дітей з Мариною Володимирівною. Купили все, що треба, заїхали, забрали дітей. Уже їхали додому, і раптом по дорозі середня донька згадала, що забула у бабусі свого улюбленого ведмедя. А без нього вона не засне.

Ми від’їхали недалеко, тому вирішили повернутися. Чоловік розвернувся, через десять хвилин ми вже були біля під’їзду свекрухи. Я почала підніматися по сходах і випадково почула голос Марини Володимирівни. Вона розмовляла з сусідкою. Те, що я почула, привело мене в шоковий стан.

– Уявляєш, вже ось так десять років, я світа Божого не бачу! – скаржилася свекруха сусідці. – Зранку йду до них, як на роботу і до вечора сиджу там у них. Поки їм все перероблю, на свої справи вже геть сил не залишається. От вікна забула, коли мила останній раз. Ноги постійно у мене набрякають, а до лікаря я не маю часу піти. Як не одне, то інше.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩