СВІТЛАНА КУПИЛА НОВИЙ ХОЛОДИЛЬНИК. ПОСТАВИЛА ЙОГО НЕ НА КУХНЮ, А В СВОЮ КІМНАТУ, І СТАЛА ЗАКРИВАТИ ДВЕРІ НА ЗАМОК. – ЯК ТИ МОЖЕШ ТАК РОБИТИ, – ПЛАКАЛА ВРАНЦІ МАМА

 

Я випадково дізналася, що у Світлани з мамою різні холодильники.

– Я сама, якщо чесно зізнатися, розумію, що ситуація абсурдна, але по-іншому – ніяк. – Зізналася мені якось Світлана. – Продати квартиру і гроші розділити між мною і мамою? Але моя мама категорично проти проти такого перебігу подій.

Світлані зараз 24 роки. Незаміжня, з вищою освітою. Дівчина працює на досить непоганій, як для неї, роботі. Але життя її в рідному домі хорошим не назвеш.

Світлані належить половина квартири, в якій вони зараз живуть, житло було татове, так що в спадок вона з мамою вступили в рівних частках. Дівчині тоді тільки 18 виповнилося. Тоді, 6 років тому, залишившись без тата, який отримував гарну зарплату і турбувався про свою сім’ю, мамі з донькою довелося важко. Мама, звільнилася ще коли Світлані було 3 роки. Просто не вийшла з декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло не працювати, займатися будинком.

– І що ми робитимемо тепер, – плакала мама, коли хорошого чоловіка не стало, – мені вже майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлогу мити?

Мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів в салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат їй старший допомагав спочатку, а потім побачив, що вона сама не намагається знайти хоч якийсь заробіток – плюнув.

– Тобі б, сестро, – сказав дядько Світлани рідній сестрі, – на роботу вийти. Та хоч куди-небудь. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє діток, у мене не вистачить сил і вас постійно тягнути.

– Знайомтеся, – сказала якось мама Світлані через рік, – це дядько Сергій і він буде жити з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Сергій працював і заробляв, але з Світланою відносини у чоловіка не складалися.

– Живе тільки тут і хліб їсть, – щодня говорив Сергій Світлані, коли вже добре освоївся в квартирі, – прибирай, їсти вари. Які уроки? Який інститут? Працювати треба йти, я що тебе годувати повинен?

Світлана ще мало що могла сказати вітчиму, у неї була маленька стипендія, але її всю у неї забирала мама, а вона мовчала, не захищала доньку перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.

– Куди ми без нього, як жити далі будемо? – постійно говорила мати Світлані, – Ну і промовч зайвий раз, не сперечайся. Він хороший, він нас годує зараз.

Відучилася Аня в коледжі замість інституту, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона – зайвий рот в себе вдома, ярмо на шиї вітчима. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.

– Через пів року після того, як я вийшла на роботу, – розповідала мені Світлана, – я і купила собі холодильник, в свою кімнату поставила, бо вітчим в їх з мамою кімнату поставив замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.

-Працює? – сказав дядько Сергій, – Ось і нехай харчується на свої. І готуй сама.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩