МАРІЇ В СЕЛО ЗАТЕЛЕФОНУВАЛИ СИН З НЕВІСТКОЮ, ОКСАНА ДУЖЕ ПРОСИЛА, ЩОБ СВЕКРУХА ПРИЇХАЛА ДО НИХ. МАРІЯ ПОСПІХОМ СПАКУВАЛА РЕЧІ І, ПЕРШИМ РАНКОВИМ АВТОБУСОМ, ПОСПІШИЛА ДО СИНА. КОЛИ МАРІЯ ПЕРЕСТУПИЛА ПОРІГ КВАРТИРИ, ЇЇ З ПОСМІШКОЮ ЗУСТРІЛА НЕВІСТКА. РОЗПАКУВАЛИ ГОСТИНЦІ, ПОПИЛИ ЧАЙ. НЕВІСТКА ПОВЕЛА МАРІЮ В КОМОРУ, СКАЗАЛА, ЩО ЦЕ ТЕПЕР КІМНАТА СВЕКРУХИ. ОШЕЛЕШЕНА МАРІЯ ПОЧИЛА ЗБИРАТИ РЕЧІ: – ПРОШУ, ДИТИНО, МЕНЕ ВИБАЧИТИ, АЛЕ Я ПОЇДУ ДОДОМУ. НА ВОКЗАЛІ СТАРЕНЬКА ПРОПЛАКАЛА ТРИ ГОДИНИ, НАБИРАЮЧИ НОМЕР СИНА, АЛЕ ВІН НЕ БРАВ ТЕЛЕФОН

Марія поспіхом пакувала сумки, брала лише найнеобхідніші речі, але й їх виявилося забагато, адже збиралася до сина не на пару днів. Марія їхала на прохання дітей, допомогти з дитиною. Невістка хотіла вийти на роботу, а дитина залишалася без догляду. Жінкою вона була доброю, відмовляти не вміла, внучку дуже любила, та й не хотіла, щоб образилася невістка, от і збиралася в далеку дорогу.

Оксана зустріла свекруху з посмішкою. Розпакувала продукти та гостинці, які старенька привезла з собою. Попили на кухні чаю, і невістка повела Марію, показати, де тій потрібно скласти речі, та де свекруха буде спати. Вона завела Марію в комірчину. В кутку там стояла розкладачка. Вона стояла там в розкладеному вигляді і гостинно чекала бабусю. Клітка два на півтора, квітчасте місце для сну старенької зі складеним комплектом білизни. На дверях в коморі було два гачки.

– Дмитро приробив, щоб ви одяг могли вішати, – похвалилася Оксана, посміхаючись свекрусі. – А розкладачку у сестри попросила – на ній раніше син її чоловіка від першого шлюбу спав, коли в гості приїжджав. Тепер ось – ви приїхали.

– А можна її хоча б в дитячу кімнату переставити? Або в вітальню? – обвела рукою трикімнатну квартира Марія.

– В інтер’єр вона не впишеться! А сюди як раз влізла. Нічого й переставляти не прийшлося.Чай?

– Ні дякую. Оксано, ти мене вибач, звичайно, але я не буду спати в коморі на цій розкладачці, я зі своєю спиною й на ліжку спати нормально не можу.

– Більше ніде, – стиснула губи невістка.

– Тоді прошу, дитино, мене вибачити, нічим не можу вам допомогти. Оксано, мені б з онучкою хоч привітатися, гостинці їй передам, які привезла, та поїду спокійно додому.

– Спить вона, не треба до неї ходити, розбудіть ще дитину, – заперечила Оксана.

Марія взяла сумку і пішла до виходу.

– Навіщо взагалі було приїжджати? – голосно сказала у спину Оксана.

Голодна Марія сиділа на вокзалі більше трьох годин, автобуси в село дуже рідко ходять. Постійно телефонувала Дмитрові, але син не брав телефон. Хоча знав, що мати повинна була приїхати – на пару невісткою її вмовляли.

Оксана дуже хотіла вийти на роботу, до садка ще далеко. Ось і бабуся стала в нагоді.

Марії на мить навіть стало страшно: чим би діти її годували?

Марія чужій людині в коморі ніколи й не постелила б! Ще й на дитячій розкладачці. Якби ще вона без попередження приїхала. Але ж чекали діти її! І вмовляли! Обоє, не лише син. Послухалася. А їй – розкладачку і два гачка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩