ТИЖДЕНЬ ПІСЛЯ ВЕСІЛЛЯ ПОВЕРНУЛАСЯ СВІТЛАНА З СВОЇМИ РЕЧАМИ ДОДОМУ. – ПРОСТИ, МАМО, АЛЕ Я ЗРОЗУМІЛА – ЦЕ ТОЧНО НЕ МІЙ ЧОЛОВІК! – ПОВІДОМИЛА ДОЧКА. – І ЦЕ МОЄ ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ. ЯК Я НЕ ПРОСИЛА ЇЇ ОДУМАТИСЯ, ЯК НЕ БЛАГАЛА – НІЧОГО НЕ ДОПОМАГАЛО. ВОНА ТВЕРДО ВИРІШИЛА, ЩО ЖИТИ З БОРИСОМ НЕ БУДЕ. ТУТ МЕНІ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА СВАХА, ПОЧАЛА СВАРИТИСЯ, ЩО ЦЕ МОЯ СВІТЛАНА ТАКЕ СОБІ ДОЗВОЛЯЄ – ТАК ПРИНИЖУВАТИ ЇЇ СИНА

 

Коли моя єдина донька розійшлася з своїм хлопцем, я бачила, як вона страждає. Тому вирішила їй трохи допомогти. У моєї доброї подруги є син, дуже хороша людина. Та й моя донька йому завжди подобалася. От і вирішили ми з подругою допомогти нашим дітям.

Світлана поплакала, постраждала за своїм Олексієм, а тут ми почали влаштовувати їм ніби випадкові зустрічі з Борисом. То разом на природу, то на озеро, то в ліс по гриби. Словом, у нас все вийшло. Незабаром Борис зробив моїй доньці пропозицію і вона погодилася.

Я ростила доньку одна, але виросла вона у мене справжньою красунею і розумницею. Здобула освіту, працює, у вільний час займається танцями, малює, пише вірші.

Борис, як чоловік, їй дуже підходить – хлопець самодостатній, інтелігентний, уважний, зі своєю квартирою, з машиною – в наш час це теж важливо. І до моєї Світланки добре ставиться. Пилинки з неї здуває, підвозить на роботу, проводжає, зустрічає, – турботливий, одним словом, таких ще пошукати.

Я дивилася на них і тішилася за доньку, хоч вона буде щаслива, якщо мені не судилося. Я ж то знаю, як важко жити, коли поряд немає надійного чоловічого плеча. Добре,що хоч з тим Олексієм вона розійшлася. Але ж зустрічалися більше двох років, я не розуміла, що вона в ньому знайшла. Ні краси, ні забезпеченості, так, одна любов. А що зараз важить любов? Головне, щоб жили молодята в достатку. А з Борисом їй точно нічого не забракне.

Ми почали готуватися до весілля, яке, як часто буває, з скромного вечора «тільки для своїх» за кілька місяців виросло до великого заходу з лімузином, рестораном, фатою, триповерховим тортом і голубами в небо.

А що економити – єдина донька заміж виходить. І хочеться, щоб раз, і назавжди. Покликали всіх найближчих родичів і друзів, адже образити нікого не можна.

Якось я йшла по вулиці і побачила за столиком в кафе свою доньку. Вона розмовляла з Олексієм, мені аж недобре стало. Ну про що їм ще говорити, адже весілля на носі.

Але, чим ближче було до весілля, тим сумнішою і замисленішою ставала наречена. Якось вона навіть прийшла до мене на розмову: – Мамо, я не впевнена, чи це саме той чоловік? Я не знаю, чи треба це все?

Я здогадувалася, звідки дме вітер, тому з усіх сил намагалася заспокоїти доньку. Весілля відбулося. На весіллі моя Світлана сиділа темніша чорної хмари.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩