НЕЗВАЖАЮЧИ НА ЗАБОРОНУ БАТЬКА, МИКОЛА ТАКИ РОЗПИСАВСЯ З ВАЛЕНТИНОЮ. МАТИ ПРОЛИЛА БАГАТО СЛІЗ, ТА ЧОЛОВІК ВПЕРСЯ, ЩО НЕ ПРИЙМЕ В РОДИНУ НЕВІСТКУ З ДИТИНОЮ. КОЛИ ВАЛЕНТИНА ПОБАЧИЛА НА ПОРОЗІ ЧОЛОВІКОВИХ БАТЬКІВ, ЛЕДЬ НЕ ВПАЛА. ПРОТЕ ЗАПРОСИЛА ЇХ ДО ХАТИ, СІЛИ ЗА СТІЛ. МИКОЛИ ДОМА ЩЕ НЕ БУЛО

 

Микола таки розписався з Валентиною, хоч батько був категорично проти. Світлана пролила багато сліз, та чоловік вперся, що не прийме в родину невістку з дитиною.

Молоді лише розписалися, весілля не справляли. Не до того було. Щоб трохи заспокоїтися і розрадити душу, Світлана Петрівна поїхала до сестри. Та уважно вислухала і дала пораду: «Ти, сестро, підтримай сина. А дитина, чия б вона не була, — то завжди щастя. Ось побачиш, згодом це зрозуміє і твій Дмитро». За матеріалами

Трохи підбадьорена розмовою з сестрою, Світлана Петрівна вирішила ще раз спокійно поговорити з чоловіком, але він навіть і слухати не схотів. Не буде в його хаті чужої дитини — і край. Тож розмови і цього разу не вийшло.

Наближався день народження невістки. Світлана Петрівна вирішила її привітати.

Та чоловік, зрозумівши, куди чепуриться дружина, крикнув:

— Не смій! Навіть не думай! Я забороняю тобі до неї йти!

Злий на дружину Дмитро, пішов на кухню і демонстративно налив собі чарку оковитої.

Світлана Петрівна не знаходила собі місця. Якось не по-людськи виходить.

— Марічко, — покликала Світлана Петрівна доньку, котра жила з ними. — Може ти піди привітай Валентину. Ти ж розумієш, як нелегко Миколі, адже він сподівався, що ми прийдемо. Весілля вони не святкували, то хоч зараз посиділи б за столом…

Донька поспішила заспокоїти маму:

— Не переймайся, мамо. Все буде добре. Валентина хороша, привітна. Ми з нею вже давно подружилися. А донька її, Вероніка, дуже гарна дитина.

Марійка вже хотіла з подарунком виходити з хати, як її на порозі перестрів батько:

— Ти куди зібралася? – перепитав про всяк випадок.

— Тату, піду трохи прогуляюся з дівчатами.

— Хоч ти мені дивись, не знайди й собі таку пару, як Микола! Нам чужі діти не потрібні!

Слухаючи слова свого чоловіка, Світлана Петрівна зайшла в кімнату, присіла на диван і тихенько, щоб Дмитро не почув, заплакала. Просила Бога, щоб чоловік змінив своє ставлення до ситуації.

***

Через рік щасливий Микола повідав матері, що вони з Валею чекають дитину. Батькові боялися казати, але коли він почув новину, зробив те, чого ніхто від нього не очікував. Спочатку ходив по хаті, довго обговорюючи її, а потім почав збиратися до сина в гості, примовлявляючи:

— Щастя ж яке — я скоро матиму свого онука!

Світлана, дивлячись, як зм’як чоловік, наважилася уточнити:

— Дмитре, ти матимеш вже двох онуків. Я впевнена, що і дівчинку ти полюбиш. Я відразу ж прихилилася до неї, ми часто гуляємо разом, — зізналася дружина, на радощах вдягаючи свій найкращий святковий одяг.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩