Тоньчині подруги давно повискакували заміж, і тільки вона досі сиділа в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні навіть зубожілого залицяльника. Тонька вимкнула світло, запалила свічку і, сівши за стіл, почала обережно перегортати пошарпану книгу «Різдвяні та святочні ворожіння»

 
 

Варіант з черевиком здався їй найпростішим і вірним. Кидати своє взуття вночі через паркан вона побоювалася, і тому в якості ворожильного інвентарю вирішила використовувати старі батьківські валянки, в яких він місив цемент.

Яшка Катапіллер мав замкнутий характер і, м’яко кажучи, непоказну зовнішність, з цієї причини жіноча стать не виявляла до нього жодного інтересу. Він не поспішаючи йшов зі зміни уздовж яру, поспішати йому було нікуди, – його ні хто не чекав. Порівнявшись з будинком Антоніни, він мимоволі зупинився.

Тонька взяла в передбанника скам’янілий від цементу валянок, вийшла у двір і зі словами: «Покажи звідки прийде суджений» – жбурнула його через двометровий паркан.

Яшка прикрив очі і представив милий образ здобної, рожевощокої, красуні Тоні. Потужний удар збив його з ніг і занурив в пітьму. Яшка прийшов до себе лежачи на дні яру. В очах іскри, а в голові виникло тільки одне питання: «Що це було?»

Тонька знайшла покинутий нею валянок і обімліла від побаченого – ніс валянка вказував туди, де за яром, через перелісок, широко розкинулося міське звалище.

«Невже безхатько?!» Тонька прожогом кинулася додому і почала гарячково гортати книгу. Ворожіння по поліні могло багато розповісти про майбутнього чоловіка. Вона забігла в дров’яний сарай, не дивлячись, схопила перше-ліпше поліно і вискочила на двір.

Яшка дерся по крутому засніженому схилу, кілька разів зривався, стрімголов котився на дно яру і знову ліз вгору.

Тонька подивилася на криве, вузлувате поліно з облізлою корою, завила від досади і, що було сил, запустила його в темряву різдвяної ночі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩