Не раз Катерина бачила, щось дивне на своєму подвір’ї, але все відводила лихі думки, та цього вечора трапилось те, що назавжди змінило її долю. Хтось підпалив її стодолу, добре, що вітру в той вечір не було, а то ще й би хата згоріла. Катерина добре розуміла, чиїх це рук справа. Не хоче Тамара віддавати їй свого єдиного сина. Не хоче вона зрозуміти, що ця любов, сильніша за все

 

В центрі цього села була стара, закинута будова. Колись її будували, як будинок, де повинні були жити вчителі, фельдшері, словом ті, кого направляли в наше село на роботу. Та якось не судилося. До влади прийшли інші люди, і будівництво зупинилося.

Ця будівля і була для Катерини та Степана єдиним місцем, де їх не могли побачити, щоб осудити.

Вже більше двох років, як Катерина овдовіла. У неї залишилася трирічна донечка Соломійка, яку вона дуже любила.

– Потерпи, люба. Ще трішечки, і нам не потрібно буде переховуватися. Я розкажу про все своїм батькам, і ми відгуляємо весілля. У Соломійки повинен бути батько.

– У Соломійки є батько, і він на небесах. А твоя мати ніколи не дозволить, щоб ми були разом. Ти ж знаєш, як вона відноситься до мене. Все село називає мене не інакше, як вдовиця.

Лише закинуті стіни цієї будови знали всю правду. Лише вони бачили, яке сильне у молодих людей було кохання. Але вони мовчали…

– Сину, ти що надумав? Ти з ким своє життя захотів з’єднати? Вона ще жодного хлопця повз себе просто так не пропустила. Ти думаєш ця дитина від Ігоря? Я відкрию тобі очі: Катерина, мабуть, сама не знає, хто батько. І ти після цього ще хочеш на ній одружитися. Всі в селі будуть з нас сміятися. Ти ж в мене розумний, та й Боженька красою не обділив. Люба за тебе вийде, а ти її – вдовицю захотів…

– Мамо, я кохаю цю жінку, а Соломійку прийму як рідну дочку. Якщо не хочеш втратити єдиного сина, то не заважай нашому щастю.

Тамара не могла заспокоїтись. Десь вона чула, що в сусідньому районі живе жінка, яка може розлучити два люблячі серця. Туди вона й подалася.

Так, як і сказала їй жінка – вона все робила: чаї сину запарювала, і заговори говорила.

– Ніколи ви не будете разом. Хіба ця вдовиця вартує мого сина? Нехай знайде собі подібного і живуть в мирі, тоді я і чіпати їх не буду.

Не раз Катерина бачила, щось дивне на своєму подвір’ї, але все відводила лихі думки, та цього вечора трапилось те, що назавжди змінило її долю. Хтось підпалив її стодолу, добре, що вітру в той вечір не було, а то ще й би хата згоріла…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩