В цей день, через погане самопочуття, я не могла піднятись з ліжка. – Дитинко! Коли будеш вільна, підійдеш до мене. – Інна не забарилася, але краще б взагалі не приходила. – Галина Степанівна! Ви ніколи не стане для мене мамою. Запам’ятайте це раз і назавжди. І ще одне, дочкою, ви мене, щоб більше не називали, мене це дратує. – Серце стислося. За що?

У Галини був лише син, якого вона сильно любила. Вони завжди з чоловіком мріяли про донечку, та у Бога на все свої плани. Тому, коли Андрій одного дня прийшов додому, і повідомив матері, що одружується, Галина світилася від щастя.

– Нарешті! Синок, нарешті моя мрія здійсниться, і у мене буде донечка, яку я буду любити всім серцем. Шкода лише, що Микола не дочекав до цього радісного моменту, але я вірю, що, десь там, на небесах, він обов’язково радіє за нас.

Весілля відгуляли шикарне. У Миколи була своя фірма, керівництво якої взяв у свої руки Андрій. Галина вела всі фінанси і документацію.

Наречена Інна була мов ангелик, який спустився з небес. Андрій ледь не плакав, коли вперше побачив її в той важливий день.

Я милувалась ними все святкування, і молила Бога, щоб подарував молодятам щасливу долю.

Жити молоді вирішили у Галини, так, як у неї великий та сучасний будинок. Не пустувати ж йому.

Галина з перших днів хотіла догодити невістці. Вставала з самого ранечку, щоб, коли діти прокинулися, на столі вже був свіжий сніданок. Так тривало з дня в день, але, як їй здалось, цього ніхто не цінував, а сприймав, як належне.

Інна, закінчивши навчання, не могла ніде влаштуватись на роботу, всі хочуть з досвідом, але ж де його взяти. А так, як Галині вже минуло 60, вона вирішила звільнити своє місце на фірмі, для молодого покоління. Так Інна стала працювати в сімейному бізнесі.

Галина не звикла відпочивати. Вона поралась по дому. Доглядала за великим садом. Готувала смачну їжу, і все б нічого, та одного разу до неї підійшов Андрій, і попросив підказати щось для подарунку на день народження тещі.

Галина неабияк здивувалася.

– То для мами Інни вони подарунок вибирають, а те що мені пару тижнів тому виповнилось шістдесят, діти навіть не згадали. Хоча в той день, коли вони прийшли, на столі красувався великий букет квітів, а біля них парфуми – від співробітників фірми. Андрій лише підійшов і понюхав їх запах, а невістка навіть не зупинилася – одразу пройшла до своєї кімнати. Мені в той момент так гірко на душі стало. Хіба можна так з рідно матір’ю. Я ж все життя сину присвятила, а тут таке ставлення.

– Я думаю, Інні видніше, що матері подарувати. Спитай в неї.

День народження мами, Інна вирішила відсвяткувати в кафе. Мені було так дивно, адже це навіть не ювілей, Стефа на два роки молодша за мене, але нехай. На святкування мене не запросили. Вирішили, що я там буду зайва.

В той день, коли всі веселилися, я пила заспокійливе. Хвилювалась, щоб в лікарню часом не потрапити, так погано мені було.

Зранку, на наступний день, я не могла піднятись з ліжка. Андрій прокинувся перший, і випивши кави, вже  поїхав на роботу. Інна в цей день вирішила піти пізніше. Я почула, що вона порається на кухні, і промовила до неї:

– Дитинко! Коли будеш вільна, підійдеш до мене.

Я хотіла, щоб Інна, коли буде готувати собі сніданок, принесла й мені, бо почувалась справді погано.

Невістка не забарилася, але краще б взагалі не приходила.

– Галина Степанівна! Ніколи свекруха не стане для мене мамою. Запам’ятайте це раз і назавжди. І ще одне, дочкою ви мене, щоб більше не називали ніколи, мене це дратує.

Серце стислося. За що?

В цей день мені було так погано. Інна навіть не спитала мене, може мені щось потрібно. Ніхто навіть чаю не запропонував, ліків, а мені вже ніяково було щось її просити.

Ближче обіду сама якось встала, і приготувала собі поїсти.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩