Бабуся Івана дуже балувала. Говорила, що йому і так досталося, бо без батьків ріс. Нічого він не робив по дому біля неї, такий і мені дістався. Прийде з роботи, поїсть, візьме пульт до рук і весь день ним керує, та якби лиш ним, а найгірше, що і мною. – Для того Бог і створив жінку, щоб чоловіку догоджала. А не подобається, шуруй у своє село, де ні ванної немає, і туалет на вулиці. Була б бабуся жива – духу твого тут би не було

 

На вулиці було дуже холодно. Рідко коли така зима буває. Всі дерева були білосніжні, наче з якоїсь казочки дитинства.

Марія бігла на роботу. Час від часу вона зупинялася, щоб помилуватись цими деревами, і думала на кого з них вона більше схожа.

– Може на цю вербу? Вона як і я нахилилася додолу. А може ось ця калина біля новобудови? Їй навіть сніг не заважає бути красивою. Але що мені з цієї краси, я щасливою хочу бути…

Марія сама з села. Вийшла заміж за місцевого Івана. І тепер повік повинна бути йому вдячна, що забрав її.

– Ти чому шубу не з оселедцю зробила, а з консерви? Моя бабуся ніколи так не готувала. В неї завжди було смачніше все.

Івана виростила бабуся Ганна, якої я ніколи не бачила, та, мабуть, все своє життя я буду про неї слухати.

І ліжко не так застелила, і борщ не такий зварила, і сорочку не так попрасувала. З кожним днем чоловік все більше “доїдав” мене.

Бабуся Івана дуже балувала. Говорила, що йому і так досталося, бо без батьків ріс. Нічого він не робив по дому біля неї, такий і мені дістався. Прийде з роботи, поїсть, візьме пульт до рук і весь день ним керує, та якби лиш ним, а найгірше, що і мною.

Я працюю помічником юриста. Весь день набігаюсь. Прийду додому і догоджаю чоловіку. Все звари, прибери… Іван навіть тарілки за собою в раковину не покладе. Але завжди я погана, бо не така, як його бабуся.

Робота у Івана – “не бий лежачого”- охоронець у гімназії, яка знаходиться на нашій вулиці.

– Для того Бог і створив жінку, щоб чоловіку догоджала, – любить казати мій благовірний.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩