СВІТЛАНА З МИКОЛОЮ ОДРУЖЕНІ ВЖЕ 5 РОКІВ. У МАМИ МИКОЛИ ОДНОКІМНАТНА КВАРТИРА, А У БАТЬКІВ СВІТЛАНИ – ДВОКІМНАТНА, АЛЕ ТАМ ЖИВЕ СЕСТРА З ДИТИНОЮ. ДОВЕЛОСЯ КВАРТИРУ ОРЕНДУВАТИ. ТА НЕСПОДІВАНО ДЛЯ ПОДРУЖЖЯ, МИКОЛІ У СПАДОК ВІД ДІДУСЯ, ЗА ЯКИМ ЙОГО ТІТКА ДОГЛЯДАЛА РОКАМИ, ДІСТАЛАСЯ ВЕЛИКА ДВОКІМНАТНА КВАРТИРА. ТІТКА ДУЖЕ ОБРАЗИЛАСЯ І МОВИЛА ЯКОСЬ СВІТЛАНІ: – НЕ БУДЕ ТОБІ ТУТ ЩАСТЯ, ЗГАДАЄШ МОЄ СЛОВО! БАЧИШ, ВТЕРЛАСЯ В ДОВІРУ, З ЖИВОТОМ ТУТ ХОДИЛА, ПИЛ ВИТИРАЛА ТА СУП ВАРИЛА, А Я ТАК ТЯЖКО ПРАЦЮВАЛА БІЛЯ НЬОГО. ЩАСЛИВЕ ПОДРУЖЖЯ ОСЕЛИЛОСЯ В ДІДУСЕВІЙ КВАРТИРІ, АЛЕ Й ГАДКИ НЕ МАЛИ, ЩО ЇХ ТАМ ЧЕКАЄ

 

Світлані 28 років, з Миколою вони одружені 5 років, є у них донька, Олеся, якій нещодавно виповнилося 3 роки. Світлана віддала донечку в садок трохи раніше 3-х років, сама відразу ж вийшла на роботу, заробляє нарівні з Миколою. Але проблемою у них стала їх квартира в якій вони живуть. Чоловіка квартира.

Як тільки молоді одружилися, почали орендувати квартиру. У Миколиної мами однокімнатна квартира, у батьків Світлани квартира двокімнатна, але в неї прийшла жити з дитиною її старша сестра. Вона спочатку виїхала заміж далеко, а 3 роки тому повернулася – не склалося. Світлана на той час заміжня вже була, не жила з батьками.

Світлана з Миколою орендували житло 3 довгих роки, відкладали потроху грошей, сподіваючись на кредит. А 2 роки тому дуже несподівано для Миколи та його мами, чоловікові Світлани залишив у спадок квартиру двоюрідний дідусь.

У діда нікого не було з родичів найближчих, але Микола з Світланою орендували квартиру неподалік, ось і заходили частенько провідати старого.

Світлана прибирала у нього раз в тиждень, приносила йому суп в контейнері, могла збігати в аптеку або магазин. Її чоловік заходив щось полагодити, поправити, без будь-якої надії на квартиру.

Вони думали, що дід залишить квартиру сестрі свекрусі, вона кілька років обходила старенького. А він зробив інакше.

Тепер Микола – повноправний власник двокімнатної квартири і кредит сім’ї брати начебто і немає потреби. Тільки тітка, яка розлютилася на рішення спадкодавця спересердя мовила, звертаючись до Світлани:

-Не буде тобі тут щастя, згадай моє слово! Бач, втерлася в довіру, з животом ходила підлогу мила та суп варила, а я так тяжко працювала біля нього.

– Я не втиралася в довіру, і не вмовляла нікого, просто шкода було старенького, от і допомогала, коли могла, – щиро говорила Світлана.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩