МОЛОДІ ВЕСІЛЛЯ НЕ РОБИЛИ, ЛИШЕ РОЗПИСАЛИСЯ. НАРЕЧЕНИЙ ВІДРАЗУ ПОВІВ ДРУЖИНУ ДО СЕБЕ ДОДОМУ. – МАМО, Я ПОЇДУ НА ЗАРОБІТКИ, А ТАНЯ НЕХАЙ ЖИВЕ ТУТ З ВАМИ, В МОЇЙ КІМНАТІ, – МОВИВ ВАСИЛЬ. – МЕНІ ЩО, НЕХАЙ ЖИВЕ СОБІ. ТЕПЕР НЕ ЧУЖА, – ПОГОДИЛАСЯ МАТИ, ЗБИРАЮЧИ НА СТІЛ. ВАСИЛЬ ПОЇХАВ. ТЕТЯНА З РАНКУ ЙШЛА В ІНСТИТУТ, СВЕКРУХА НА РОБОТУ. ВЕЧОРАМИ ІНОДІ ЗУСТРІЧАЛИСЯ НА КУХНІ, ПИЛИ ЧАЙ. ТА ОДНОГО ДНЯ СВЕКРУХА ПРИЙШЛА З РОБОТИ РАНІШЕ, ЇЇ ВІДПУСТИЛИ ВЖЕ В ОБІД. КОЛИ ЗАЙШЛА В КОРИДОР, ПОЧУЛА РОЗМОВУ НА КУХНІ. В ТОЙ ДЕНЬ ВОНА ВОСТАННЄ БАЧИЛА НЕВІСТКУ В СВОЄМУ ДОМІ

 

Так склалося, що закохані Василь і Тетяна весілля не робили, просто розписалися. Прямо з РАЦСу приїхали додому до чоловіка.

– Мамо, я поїду на заробітки, а Таня нехай живе тут з вами, в моїй кімнаті. Гаразд? – і не чекаючи відповіді, Василь повів дружину показувати свою територію.

– Мені що, нехай живе собі. Тепер не чужа, – погодилася мама, збираючи на стіл усе, що було в хаті.

Василь поїхав, Тетяна з ранку йшла в інститут, свекруха на роботу. Вечорами іноді зустрічалися на кухні, пили чай. Через пів року на світ з’явився Денис.

Ще через пів року свекруха побачила невістку з іншим чоловіком. Приїхала з роботи в обід, раніше звичайного, а у невістки вдома інший. Розмова свекрухи з невісткою була короткою:

– Я не хочу чути жодних виправдань від тебе. Василю ні слова не кажи. Завтра напишеш заяву на розлучення і відмову від дитини. А як справи з опікунством завершаться, щоб я тебе більше не бачила! Ніколи. Запам’ятай!

Через півтора місяці Денис залишився жити на татовій території зі своєю бабусею.

Море було спокійним і чистим. Денис з Василем купалися і засмагали.

– Тату, а куди ввечері підемо? – запитав Денис.

– У парк, синку, – підморгнув Василь синові.

Увечері в парку було все – каруселі, гірки, катання на машинках, колесо огляду.

– Денисе, а чи не час нам повечеряти? – поцікавився турботливий батько.

– Саме час, тату. Я дуже зголоднів. У животі вже бурчить.

Батько з сином пішли поїсти.

– Он, тату, як раз два вільних місця!

– Ну йди, займай.

Коли Василь з їжею підійшов до столика, Денис вже про щось розмовляв з двома дамами, наймолодшій з яких було років сім-вісім.

– Доброго дня. Смачного.

– Доброго дня. Дякую.

Сівши за стіл, Василь подивився на на жінку. Очі їх зустрілися.

– Таню?!

Тетяна з дівчинкою вже збиралися до виходу з кафе, коли Василь, піднімаючись з-за столу, сказав:

– Синку, ти їж, а я зараз повернуся.

Вони зустрілися о пів на дванадцяту у парку.

– Це мій син? З ким ти його залишив? – запитала Тетяна.

– Так. Це наш син. Ми живемо у наших друзів.

– Він майже дорослий. Я не бачила його сім років.

– Таню, пробач, я розумію. Але спочатку давай про інше.

– Так, ти маєш рацію. Мені буде важко розповідати.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩