РОКИ ЙШЛИ, ВІД МОЄЇ МОЛОДОСТІ І КРАСИ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ Й СЛІДУ. ДІТИ ВИРОСЛИ, РОЗ’ЇХАЛИСЯ. СТАРІСТЬ ПІДІБРАЛАСЯ НЕПОМІТНО. ЧОЛОВІК ПІШОВ ПЕРШИМ. Я ЗАЛИШИЛАСЯ САМА І, РАПТОМ, ВПЕРШЕ В ЖИТТІ, ЗРОЗУМІЛА, ЩО Я ЗОВСІМ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА. ДІТИ НАВІТЬ ДОГЛЯДАТИ МЕНЕ НЕ ХОТІЛИ. ЗАРАЗ Я ЖИВУ З ДОЧКОЮ, АЛЕ ЯК ЖЕ ВАЖКО РОЗУМІТИ, ЩО Я ТУТ ЗОВСІМ ЧУЖА

 

Я завжди була красунею. В мене було дуже гарне волосся, гарна статура, від хлопців проходу не було. Після закінчення школи я поїхала з села і вирішила не повернеться сюди ніколи. Вступила в технікум і після навчання потрапила за розподілом в невелике селище, відразу на хорошу посаду завідувачем універмагу. Тоді всі мені заздрили, а по кутках плітки різні розводили саме мої заздрісниці. Але я не звертала на це уваги.

Незабаром після переїзду, я познайомилась з молодим хлопцем, звали його Петро. Хлопець простий, працював водієм, возив товари по магазинах нашого району. У селі його дуже любили, він завжди готовий був допомогти і своїм і чужим.

Вже через пів року ми зіграли весілля. Моя свекруха, на весіллі охала і хитала головою, коли нам говорили побажання. Загалом, не полюбила мене свекруха з перших днів. Все шептала Петру щоб покинув мене.

Коли в нас з’явився син Василь, я не відчувала до нього тих теплих почуттів про які пишуть в книжках. Звичайно, я виконувала всі свої материнські обов’язки, але якось без почуттів. Я ніби була відсторонена від нього, тримала на відстані. Петро до цього часу вже зрозумів, що я не просто серйозна і сувора, а просто любити не вмію, зовсім.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩