ПЕРЕД ВЕЛИКОДНЕМ ЛЕСЯ ЗНОВУ ПРИЇХАЛА В СЕЛО. НА ОКРАЇНІ СЕЛА В СТАРІЙ ХАТИНІ ЖИВ ЇЇ БАТЬКО, А ЧЕРЕЗ КІЛЬКА ХАТ, НА СУСІДНІЙ ВУЛИЦІ – МАТИ. ВОНИ РОЗІЙШЛИСЯ ЩЕ СОРОК РОКІВ ТОМУ І ХОЧ ЖИЛИ ПОРЯД – НЕ СПІЛКУВАЛИСЯ

 

Щороку Леся приїжджала у село, щоб відвідати маму і тата. Вони хоч і жили поряд, але не спілкувалися вже сорок років. Батько жив в старій хатині на окраїні села, а мама – на сусідній вулиці. Леся була у них єдиною донькою, їй щиро було шкода і матір, і батька, але вдіяти нічого не могла. Леся спочатку заходила до мами. Старенька радо накривала на стіл, зустрічаючи доню.

А потім спішила ще й до батька заскочити. Мати була цьому не дуже рада: – Що, знов до цього зрадника біжиш? – бурчала вона собі під ніс. – Скільки можна його глядіти? Ага, сил він не має. А коли по інших жінках замолоду скакав, то мав здоров’я? Джерело

Леся виправдовувалася:

– Та ж він мені такий рідний, як і ви, мамо.

– Ти ще скажи, що його Сонька тобі теж рідна?

– Ну, скільки можна, мамо! Людини вже й на світі немає, а ви все ніяк не забудете!

Леся пішла до батька, а по дорозі згадувала події сорокарічної давності. То було напередодні Великодня. Ту сумну паску вона запам’ятала на все життя, хоча і було їй тоді шість років.

Перед самим святом у них вдома прогримів скандал: мама плакала, кричала на тата, і поставила перед його носом валізу з його речами.

– І щоб мої очі тебе більше не бачили! – сказала навздогін.

Батько ще довго тоді стояв на подвір’ї і не вірив, що Ліда ось так просто вижене його з хати, яку він сам збудував за одне літо. Мати повірила не йому, а бабським чуткам.

Поселився тато у старій дідівській хаті під лісом. До Лесі щодня заходив з гостинцями після роботи, дочка вибігала до воріт. А на Великдень завжди чекала від нього нову сукеночку, в якій крутилася перед дзеркалом. Не цурався батько донечки: і у перший клас за руку вів, і на всі свята приходив, і городи матері обробляв, і частину зарплати приносив, і хату ремонтував.

Чому батьки розлучилися, Леся дізналася аж коли підросла. Все через людську заздрість. Колись в селі була колгоспна бухгалтерка, людське щастя їй очі виїдало, бо свого не мала. От вона і пустила чутку по селу, що Павло, Лесин батько, вчащає до неї. А мама, не розібравшись, виставила чоловіка за двері. Так помстилася за те, що Павло вибрав не її, бухгалтерку, яка ще зі школи сохла за ним, а маму Лесі. Потім, коли тяжко захворіла, каялася у вчиненому, але вже було пізно – сім’я розпалася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩