СПОЧАТКУ НЕВІСТКА ЖИЛА У МЕНЕ, Я Ж ЇЙ ДІТЕЙ ВИРОСТИЛА, КОЛИ ВОНА ВЧИЛАСЬ ЗАОЧНО В ІНСТИТУТІ. ЗАМІСТЬ НЕЇ ВНОЧІ ДО НИХ ВСТАВАЛА, І ПЕЛЮШКИ ПРАЛА. Я ТОДІ ВСІ КЛОПОТИ НА СЕБЕ ВЗЯЛА. А ЗАРАЗ, ЙДЕ ПО СЕЛУ, НАВІТЬ НЕ ГЛЯНЕ У МІЙ БІК. АЛЕ Ж ХІБА Я ВИННА, ЩО СИН У МЕНЕ НЕПУТЯЩИЙ? Я Ж ВИКОХАЛА ОНУКІВ, А ВОНИ, ЯК ПРИЇЖДЖАЮТЬ ДО МАТЕРІ, НАВІТЬ У МІЙ ДВІР НЕ СТУПЛЯТЬ. ОН НА ЯКИХ МАШИНАХ ЇЗДЯТЬ! А МЕНІ В ЇХНЬОМУ ЖИТТІ МІСЦЯ НЕМАЄ. ГЕТЬ ЗАБУЛИ МЕНЕ, НАВІТЬ НА СВЯТА НЕ ЗГАДУЮТЬ

Марія пішла до сільського магазину купити необхідних продуктів. Та й присіла поговорити з сусідкою – хоч хтось їй добре слово скаже. А тут зайшла молода жінка з маленькою донечкою на руках. Купила все необхідне, та й пішла собі. Старенькі лише мовчки подивились їй услід. Кожна згадала, як своїх дітей на руках носила. Задумалися, замовкли.

Першою порушила мовчанку Ольга:

— Така маленька дитина! Ще рости й рости, аж поки мама дочекається підмоги…

Марія, спираючись на кривувату палицю, крізь сльози відповила:

— Аби лиш не дочекалась того, що я. Не дай Бог нікому. Ось я — двох дітей виростила, і що з того маю? Син не допомагає, ще й в мене з пенсії просить, а все на ту оковиту, я вже й забула, коли його останній раз тверезим бачила. Сім’ю свою сам зруйнував, йому, окрім чарки, ніхто більше і не потрібен. І що за життя таке? Все життя чоловікові терпіла, який пив, а тепер від рідного сина спокою не маю. Недаремно хтось сказав, що як не мав щастя замолоду, то й на старості літ його не чекай.

Ользі стало щиро жаль сусідку:

— А дочка хоч навідується? — поцікавилась вона.

— Та де там! Як вийшла заміж, поїхала закордон з чоловіком, так я її вже п’ять останніх років і не бачила. А як я нею тішилася, думала хоч коло донечки на старості літ голову прихилю. Як я її одягала! Хто ще ходив так гарно зодягнутий, як вона? Ніхто! Бувало, накуплю тканини — і до кравчині Яніни. А вона уже нашиє для моєї Зіночки сукеночок усяких. Як донька тішилася тими уборами! А зараз, каже, що зайнята, не може приїхати. Хоча б раз в рік, це ж не так далеко – де там та Чехія? От сусідський син по два рази на рік приїжджає, вчиться він там. А моя часу на мене не має.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩